Псалми 13:2
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
Господь дивиться з неба на лю́дських синів, щоб побачити, чи є там розумний, що Бога шукає.
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
This psalm is the deserted soul's case and cure. Whether it was penned upon any particular occasion does not appear, but in general, I. David sadly complains that God had long withdrawn from him and delayed to relieve him (Psa 13:1, Psa 13:2). II. He earnestly prays to God to consider his case and comfort him (Psa 13:3, Psa 13:4). III. He assures himself of an answer of peace, and therefore concludes the psalm with joy and triumph, because he concludes his deliverance to be as good as wrought (Psa 13:5, Psa 13:6). To the chief musician. A psalm of David.
Відкрити джерело ↗13:2 A sense of anguish and sorrow closes off any perspective of hope (6:3). Unless the Lord answers the psalmist’s prayers (22:1), death seems inescapable, torturous, and slow (6:6; 32:3; 55:4; 61:2; 102:5; 116:3). The psalmist hardly knows how to pray; he longs for God’s redemption (25:17-18; 31:10; 38:8; 39:2).
Відкрити джерело ↗Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
Яка моя втіха у сму́тку? Болить мені серце моє.
Чому біль мій став вічний, а рана моя невиго́йна, що не хоче заго́їтись? Чи справді Ти станеш мені як обма́нний поті́к, що во́ди його висиха́ють?
Її грабівники́ взяли го́ру над нею, і добре веде́ться її ворогам, бо їй завдав смутку Госпо́дь за числе́нність у неї гріхів: Немовлята її до поло́ну пішли перед ворогом.
Ра́дісне серце лице весели́ть, а при сму́тку серде́чному дух приголо́мшений.
Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!
Оце, що я бачив, як добре та гарне: щоб їла люди́на й пила, і щоб бачила добре в усьо́му своє́му труді́, що під сонцем ним тру́диться в час нечисле́нних тих днів свого віку, які Бог їй дав, — бо це доля її!
Докори́в Ти народам, безбожного зни́щив, ім'я́ їхнє Ти витер навічні віки́!
А Саул ще й далі боявся Давида. І Саул нена́видів Давида по всі дні.
Господи, Владико наш, — яке то величне на ці́лій землі Твоє Йме́ння, — Слава Твоя понад небесами!
I нехай я дістанусь до Божого же́ртівннка, до Бога розради п потіхи моєї, — і буду на а́рфі хвали́ти Тебе, Боже, Боже Ти мій!