Псалми 127:2
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
Коли труд своїх рук будеш їсти, — блаже́н ти, і до́бре тобі!
Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
Є лихо болюче, я бачив під сонцем його: багатство, яке береже́ться його власнико́ві на лихо йому, —
Ти даєш більшу радість у серці моїм, ніж у них, як помно́жилося їхнє збіжжя та їхнє вино молоде.
І будеш ти певний, бо маєш наді́ю, і ви́копаєш собі яму та й будеш безпе́чно лежати, —
Своїм голосом кличу до Господа, — і Він озве́ться зо свято́ї Своєї гори. Се́ла.
На це я збудився й побачив, — і був мені сон мій приємний.
Я бачив усі справи, що чини́лись під сонцем: й ось усе це — марно́та та ло́влення вітру!
І складу́ Я з ними заповіта миру, і прикінчу́ на землі злу звірину́, і вони пробува́тимуть в пустині безпечно, і будуть спати по ліса́х.
Увесь труд люди́ни — для рота її, і пожада́ння її не випо́внюються.
Буває само́тній, і не має ніко́го він іншого, сина чи брата у ньо́го нема, та немає кінця всьому зуси́ллю його, і не наси́титься око багатством його, і він не пові́сть: „Та для кого дба́ю і позбавляю добра свою душу?“ Марно́та й оце, і даремна робота воно.
Хай я оселю́ся наві́ки в наме́ті Твоїм, в укритті́ Твоїх крил захова́юся, Се́ла,