Псалми 112:1

Подивись уважно на структуру цього рядка: це не одна фраза, а два паралельні накази, поставлені поруч, як два удари в барабан. «Хваліте... хваліть» — той самий дієслівний корінь повторюється двічі, спочатку узагальнено («хваліте»), а потім із конкретним об'єктом («хваліть Ім'я Господа»). Це єврейська поетична техніка: сказати щось раз, а потім те саме, тільки глибше й точніше. Спочатку — заклик до дії взагалі, потім — до кого саме звернена ця хвала.

Але найважливіше слово тут — не «хваліте», а «раби». Псалмоспівець звертається не до людства взагалі, а до конкретної групи: «Господні раби» — ті, хто належить Господу, хто перебуває під Його владою й на Його службі. Це не образливе слово в єврейській традиції — це почесний титул. Мойсей, Давид, пророки — усі звані «раб Господній». Тож перш ніж сказати «хваліть», псалом уже визначив, хто саме має право й підставу це робити: не будь-хто, а той, хто визнав себе слугою, а не господарем свого життя Matthew Henry.

Цей вірш відкриває так званий «Халель» — збірку псалмів 113–118 (за єврейською нумерацією; в українському Огієнковому перекладі це псалми 112–117), які співали на великі свята, зокрема на Пасху. Тоб