Йов 7:6
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
Job, in this chapter, goes on to express the bitter sense he had of his calamities and to justify himself in his desire of death. I. He complains to himself and his friends of his troubles, and the constant agitation he was in (Job 7:1-6). II. He turns to God, and expostulates with him (Job 7:7, to the end), in which, 1. He pleads the final period which death puts to our present state (Job 7:7-10). 2. He passionately complains of the miserable condition he was now in (Job 7:11-16). 3. He wonders that God will thus contend with him, and begs for the pardon of his sins and a speedy release out of his miseries (Job 7:17-21). It is hard to methodize the speeches of one who owned himself almost desperate, Job 6:26.
Відкрити джерело ↗7:6-21 Job cried out to God, complaining that life was too brief (7:6-10). This complaint contrasts ironically with his earlier desire that God end it all (6:9).
Відкрити джерело ↗Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
Де ж тоді та наді́я моя? А надія моя, — хто побачить її?
Мої дні проминули, порвалися ду́ми мої, мого серця маєток, —
Безбожний у зло своє падає, а праведний повний надії й при смерті своїй.
Бо „кожне тіло — немов та трава, і всяка слава люди́ни — як цвіт трав'яни́й: засохне трава — то й цвіт опаде,
бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
Рід ро́дові буде хвалити діла́ Івої, і будуть могу́тність Твою виявляти!
що ви того ча́су були́ без Христа, відлучені від громади ізра́їльської, і чужі заповітам обі́тниці, не мавши надії й без Бога на світі.
Ось Він мене вб'є, і я надії не матиму, — але перед обли́ччям Його про доро́ги свої спереча́тися буду!
бо сонце зійшло зо спеко́тою, і траву посушило, — і відпав цвіт її, і зникла краса́ її виду. Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх!