Йов 30:22
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
It is a melancholy "But now" which this chapter begins with. Adversity is here described as much to the life as prosperity was in the foregoing chapter, and the height of that did but increase the depth of this. God sets the one over-against the other, and so did Job, that his afflictions might appear the more grievous, and consequently his case the more pitiable. I. he had lived in great honour, but now he had fallen into disgrace, and was as much vilified, even by the meanest, as ever he had been magnified by the greatest; this he insists much on (Job 30:1-14). II. He had had much inward comfort and delight, but now he was a terror and burden to himself (Job 30:15, Job 30:16) and overwhelmed with sorrow (Job 30:28-31). III. He had long enjoyed a good state of health, but now he was sick and in pain (Job 30:17-18, Job 30:29, Job 30:30). IV. Time was when the secret of God was with him, but now his communication with heaven was cut off (Job 30:20-22). V. He had promised himself a long life, but now he saw death at the door (Job 30:23). One thing he mentions, which aggravated his affliction, that it surprised him when he looked for peace. But two things gave him some relief: - 1. That his troubles would not follow him to the grave (Job 30:24). 2. That his conscience witnessed for him that, in his prosperity, he had sympathized with those that were in misery (Job 30:25).
Відкрити джерело ↗30:22 Job felt tossed into the whirlwind and blown about like worthless straw or chaff (9:17; 21:18; 27:21; Ps 1:4; Isa 17:13).
Відкрити джерело ↗Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
східній вітер його понесе́ — і мине́ться, і бурею схо́пить його з його місця...
Не так ті безбожні, — вони як полова, що вітер її розвіває!
Тому́ вони стануть, як хмара пора́нку, і мов та роса, що зникає вранці, немов та поло́ва, що з то́ку вино́ситься бурею, і наче із ко́мина дим.
Страх Господа чистий, — він навіки стоїть. При́суди Господа — правда, вони справедливі всі ра́зом,
Вітер їх похапа́є на кри́ла свої, і вони посоро́мляться же́ртов своїх.
Галасують племе́на, як гу́ркіт міцно́ї води, та Він їм погро́зить, і кожен дале́ко втече, і буде гнаний, немов та поло́ва на го́рах за вітром, і мов перед вихром перекотипо́ле.
Хваліться святим Його Йме́нням, хай ті́шиться серце шука́ючих Господа!
Вони будуть, немов та солома на вітрі, і немов та полова, що буря схопи́ла її!
Третину спали в огні посеред міста, коли ви́повняться дні обло́ги; і візьми другу третину, і посічи мечем навко́ло нього, а третину розпороши́ на вітер, і Я ви́тягну меча за ними.
Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.