Йов 2:5
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
Але простягни но Ти руку Свою, і доторкнись до косте́й його та до тіла його, — чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?“
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
We left Job honourably acquitted upon a fair trial between God and Satan concerning him. Satan had leave to touch, to touch and take, all he had, and was confident that he would then curse God to his face; but, on the contrary, he blessed him, and so he was proved an honest man and Satan a false accuser. Now, one would have thought, this would be conclusive, and that Job would never have his reputation called in question again; but Job is known to be armour of proof, and therefore is here set up for a mark, and brought upon his trial, a second time. I. Satan moves for another trial, which should touch his bone and his flesh (Job 2:1-5). II. God, for holy ends, permits it (Job 2:6). III. Satan smites him with a very painful and loathsome disease (Job 2:7, Job 2:8). IV. His wife tempts him to curse God, but he resists the temptation (Job 2:9, Job 2:10). V. His friends come to condole with him and to comfort him (Job 2:11-13). And in this that good man is set forth for an example of suffering affliction and of patience.
Відкрити джерело ↗2:5 take away his health (literally strike his flesh and bones): Bones were thought to be the seat of health.
Відкрити джерело ↗Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
Але простягни тільки руку Свою, і доторкни́ся до всього, що його, — чи він не знева́жить Тебе перед лицем Твоїм?“
І бувало, як миналося ко́ло бенке́тних днів, то Йов посилав за ді́тьми й освячував їх, — і вставав він рано вранці, і прино́сив цілопа́лення за числом їх усіх, бо Йов казав: „Може згрішили сини мої, і знева́жили Бога в серці своєму“. Так робив Йов по всі дні.
А до Ізраїлевих синів будеш промовляти, говорячи: Кожен чоловік, коли прокляне́ Бога свого, то понесе він свій гріх.
І сказала йому його жінка: „Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога — і помреш!“
Я проповідував правду в великому зборі, — ото, своїх уст не ув'я́знюю я, Господи, знаєш Ти, —
І буде блукати ути́скуваний та голодний. І станеться, коли він зголодні́є, то запі́ниться, і прокляне́ царя свого та Бога свого, і погляне догори́,
І сказав Давид до Бога: „Чи ж не я сказав рахувати в народі? І я той, хто згрішив, і вчинити зло — я вчинив зло, а ці ві́вці — що́ зробили вони, Господи, Боже мій? Нехай же рука Твоя буде на мені та на домі батька мого, а не на наро́ді Твоє́му, щоб погубити його“.