Поглиблений розбір

Йов 2:12

Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →

І звели́ вони зда́лека очі свої, — і не пізна́ли його. І підне́сли вони голос свій, та й заголоси́ли, і розде́рли кожен одежу свою, і кидали по́рох над своїми головами аж до неба.

Коментарі

Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.

Keil-Delitzsch Old Testament Commentaryвірш 12

Their Arrival: 12 And when they lifted up their eyes afar off, and knew him not, they lifted up their voice, and wept; and they rent every one his mantle, and threw dust upon their heads toward heaven. They saw a form which seemed to be Job, but in which they were not able to recognise him. Then they weep and rend their outer garments, and catch up dust to throw up towards heaven (Sa1 4:12), that it may fall again upon their heads. The casting up of dust on high is the outwards sign of intense suffering, and, as von Gerlach rightly remarks, of that which causes him to cry to heaven.

Відкрити джерело ↗
Matthew Henry Bible Commentaryвірш 12

We left Job honourably acquitted upon a fair trial between God and Satan concerning him. Satan had leave to touch, to touch and take, all he had, and was confident that he would then curse God to his face; but, on the contrary, he blessed him, and so he was proved an honest man and Satan a false accuser. Now, one would have thought, this would be conclusive, and that Job would never have his reputation called in question again; but Job is known to be armour of proof, and therefore is here set up for a mark, and brought upon his trial, a second time. I. Satan moves for another trial, which should touch his bone and his flesh (Job 2:1-5). II. God, for holy ends, permits it (Job 2:6). III. Satan smites him with a very painful and loathsome disease (Job 2:7, Job 2:8). IV. His wife tempts him to curse God, but he resists the temptation (Job 2:9, Job 2:10). V. His friends come to condole with him and to comfort him (Job 2:11-13). And in this that good man is set forth for an example of suffering affliction and of patience.

Відкрити джерело ↗
Tyndale Open Study Notesвірш 12

2:12 they scarcely recognized him: This expression indicates the extreme suffering Job had experienced (cp. Isa 52:14; 53:3). • Job’s friends mourned by wailing loudly, just as they would have done for a dead man. • Throwing dust sometimes expressed anger or disdain (see 2 Sam 16:13; Acts 22:23), but here it signaled mourning (see Josh 7:6; 1 Sam 4:12; Neh 9:1; Lam 2:10).

Відкрити джерело ↗

Мова оригіналу

Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).

Перехресні посилання

Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.

Плач Єремії 2:10ранг 7

Сидять на землі та мовчать старші́ до́ньки сіо́нської, по́рох посипали на свою голову, підпереза́лись вере́тами, аж до землі свою го́лову єрусалимські дівчата схили́ли.

Єзекіїль 27:30ранг 6

І заголо́сять за тебе вони тужним голосом, і кричатимуть гірко, і свої го́лови по́рохом пообсипають, у по́пелі будуть кача́тись!

Неемія 9:1ранг 5

А двадцятого й четвертого дня того місяця зібра́лися Ізраїлеві сини в по́сті та в вере́тищах, а на них — по́рох.

Ісус Навин 7:6ранг 5

І роздер Ісус одежу свою, та й упав на обличчя своє на землю перед Господнім ковчегом, і лежав аж до вечора він та Ізраїлеві старші́, і посипа́ли порохом свою го́лову.

Йов 1:20ранг 4

І встав Йов, і розде́р плаща́ свого́, й обстриг свою го́лову, та й упав на землю, і поклонився,

Йов 19:14ранг 2

мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.

1-а Самуїлова 11:4ранг 2

І прийшли ті посли до Саулової Ґів'ї, і говорили ті слова́ до ушей народу. І ввесь народ підніс свій голос, та й заплакав.

Книга Суддів 2:4ранг 2

І сталося, як Ангол Господній говорив ці слова́ до всіх Ізраїлевих синів, то народ підніс свій голос, та й заплакав.

Буття 27:34ранг 2

Як Ісав почув слова́ батька свого, то закричав криком сильним та вельми гірким. І сказав він до батька свого: „Поблагослови мене, — також мене, батьку мій!“

2-а Самуїлова 13:36ранг 2

І сталося, як скінчи́в він говорити, аж ось поприхо́дили царські сини, і підне́сли свій голос та й плакали. А також цар та всі слу́ги його плакали ве́льми ре́вним плаче́м...

Твої роздуми