Йов 27:5
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
Борони мене, Боже, призна́ти вас за справедливих! Доки я не помру́, своєї невинности я не відкину від себе, —
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
Job had sometimes complained of his friends that they were so eager in disputing that they would scarcely let him put in a word: "Suffer me that I may speak;" and, "O that you would hold your peace!" But now, it seems, they were out of breath, and left him room to say what he would. Either they were themselves convinced that Job was in the right or they despaired of convincing him that he was in the wrong; and therefore they threw away their weapons and gave up the cause. Job was too hard for them, and forced them to quit the field; for great is the truth and will prevail. What Job had said (Job 26:1-14) was a sufficient answer to Bildad's discourse; and now Job paused awhile, to see whether Zophar would take his turn again; but, he declining it, Job himself went on, and, without any interruption or vexation given him, said all he desired to say in this matter. I. He begins with a solemn protestation of his integrity and of his resolution to hold it fast (Job 27:2-6). II. He expresses the dread he had of that hypocrisy which they charged him with (Job 27:7-10). III. He shows the miserable end of wicked people, notwithstanding their long prosperity, and the curse that attends them and is entailed upon their families (Job 27:11-23).
Відкрити джерело ↗27:5-6 Job considered it profane and reprehensible to concede that his friends were right. Condemning the innocent, as they were doing to him, was an abomination (Exod 23:7; Prov 6:16-19; 17:15).
Відкрити джерело ↗Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
І сказала йому його жінка: „Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога — і помреш!“
Ось Він мене вб'є, і я надії не матиму, — але перед обли́ччям Його про доро́ги свої спереча́тися буду!
Хто оправдує несправедливого, і хто засуджує праведного, — оби́два вони Господе́ві оги́дні.
І сталося по то́му, як Госпо́дь промовив ці слова́ до Йова, сказав Господь теманянину Еліфазові: „Запалився Мій гнів на тебе та на двох твоїх при́ятелів, бо ви не говорили слу́шного про Мене, як раб Мій Йов.
Коли буде супере́чка між людьми́, і вони при́йдуть до су́ду, то розсудять їх, — і оправдають справедливого, а несправедливого осудять.
Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
Також на трьох при́ятелів його запалився його гнів за те, що не знайшли вони відповіді, а зробили тільки Йова винним.
Коли ж Ки́фа прийшов був до Антіохі́ї, то відкрито я виступив супроти нього, — заслуго́вував бо він на о́суд.
Бо це нам хвала́, — сві́дчення нашого сумління, що в святості й чистості Божій, не в тілесній мудрості, але в Божій благода́ті жили́ ми на світі, особливо ж у вас.