Йов 17:14
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
До гро́бу я кличу: „О батьку ти мій!“ До черви́: „Моя мамо та се́стро моя!“
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
In this chapter, I. Job reflects upon the harsh censures which his friends had passed upon him, and looking upon himself as a dying man (Job 17:1), he appeals to God, and begs of him speedily to appear for him, and right him, because they had wronged him, and he knew not how to right himself (Job 17:2-7). But he hopes that, though it should be a surprise, it will be no stumbling-block, to good people, to see him thus abused (Job 17:8, Job 17:9). II. He reflects upon the vain hopes they had fed him with, that he should yet see good days, showing that his days were just at an end, and with his body all his hopes would be buried in the dust (Job 17:10-16). His friends becoming strange to him, which greatly grieved him, he makes death and the grave familiar to him, which yielded him some comfort.
Відкрити джерело ↗17:14 my father . . . mother . . . sister: This bitter parody of a family reunion in a graveyard shows how Job envisioned his impending death.
Відкрити джерело ↗Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
То́вщем замкнули вони своє серце, уста їхні говорять бундю́чно.
Забуде його лоно матері, буде жерти черва́ його, мов солодо́щі, більше не буде він зга́дуваний, — і безбожник поламаний буде, мов де́рево!
не візьму́ Я бичка з твого дому, ні козлів із коша́р твоїх,
та по́рохом будуть лежати обо́є вони, і черва́ їх покриє.
Так само й воскресіння мертвих: сіється в тління, — в нетління встає,
і він розпадається, мов та трухля́вина, немов та одежа, що міль її з'їла!
Зіпхну́та в шео́л твоя го́рдість та гра твоїх арф; ви́стелено під тобою черво́ю, і червя́к накриває тебе.
моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,