Йов 16:9
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
This chapter begins Job's reply to that discourse of Eliphaz which we had in the foregoing chapter; it is but the second part of the same song of lamentation with which he had before bemoaned himself, and is set to the same melancholy tune. I. He upbraids his friends with their unkind usage of him (Job 16:1-5). II. He represents his own case as very deplorable upon all accounts (Job 16:6-16). III. He still holds fast his integrity, concerning which he appeals to God's righteous judgment from the unrighteous censures of his friends (Job 16:14-22).
Відкрити джерело ↗16:9-10 jeer and laugh at me: Job was the subject of mockery (cp. Ps 35:21; Isa 57:4; Lam 2:16; 3:46). • To slap the cheek was less an act of violence (Ps 3:7; Mic 5:1) than an insult (1 Kgs 22:24; Isa 50:6; Lam 3:30; Matt 26:67).
Відкрити джерело ↗Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
Усі вороги твої па́щу на тебе роззя́влюють, сви́щуть й зубами скрего́чуть та кажуть: „Ми поже́рли її. Оце справді той день, що чекали його, — знайшли ми і бачимо його!“
Чому Ти ховаєш обличчя Своє і вважаєш мене Собі во́рогом?
Ходіть, і вернімось до Господа, бо Він пошматува́в — і нас вилікує, ударив — і нас перев'яже!
І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
Дру́зі мої й мої при́ятелі поставали здаля́ від моєї біди, а ближні мої поставали опо́даль.
Як зачули ж оце, вони запали́лися гнівом у серцях своїх, і скрегота́ли зубами на нього.
і в кайда́ни зако́вуєш но́ги мої, і всі дороги мої стере́жеш, на́зирці ходиш за мною,
О ти, що розша́рпуєш душу свою в своїм гніві, — чи для те́бе земля опусті́є, а скеля осу́неться з місця свого́?
Бо Я — немов лев для Єфрема, і немов той левчук дому Юди. Я, Я розшматую й піду́, — і ніхто не врятує!
Не тішся, моя супроти́внице, з ме́не, — хоч я впала, Сіонська дочка́, проте вста́ну, хоч сиджу́ в темно́ті, та Господь мені світло!