Йов 15:30
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
Не всту́питься з те́мности він, по́лум'я висушить па́рост його, й духом уст Його буде він схо́плений.
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
Perhaps Job was so clear, and so well satisfied, in the goodness of his own cause, that he thought, if he had not convinced, yet he had at least silenced all his three friends; but, it seems he had not: in this chapter they begin a second attack upon him, each of them charging him afresh with as much vehemence as before. It is natural to us to be fond of our own sentiments, and therefore to be firm to them, and with difficulty to be brought to recede from them. Eliphaz here keeps close to the principles upon which he had condemned Job, and, I. He reproves him for justifying himself, and fathers on him many evil things which are unfairly inferred thence (Job 15:2-13). II. He persuades him to humble himself before God and to take shame to himself (Job 15:14-16). III. He reads him a long lecture concerning the woeful estate of wicked people, who harden their hearts against God and the judgments which are prepared for them (v. 17-35). A good use may be made both of his reproofs (for they are plain) and of his doctrine (for it is sound), though both the one and the other are misapplied to Job.
Відкрити джерело ↗15:30 The burning sun (literally The flame) might be the scorching sun or a flame of judgment from God (15:34, see Num 16:31-35; Ps 106:17-18; Ezek 20:47). • The breath of God might be a desert wind or a more direct theophany (a manifestation of God’s presence) that caused the burning of Job 15:34.
Відкрити джерело ↗Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
Він не вірить, що ве́рнеться від темноти́, й він вичі́кується для меча́.
При ска́рбах його всі нещастя захо́вані, його буде же́рти огонь не роздму́хуваний, позостале в наметі його буде знищене.
Тоді скаже й тим, хто ліво́руч: „Ідіть ви від Мене, прокля́ті, у вічний огонь, що дияволові та його посланця́м пригото́ваний.
Зажену́ть його з світла до те́мряви, і ввесь світ проганяє його.
Сини ж Царства — повки́дані бу́дуть до те́мряви зо́внішньої — буде там плач і скре́гіт зубів“!
люті хвилі мо́рські, що з піною викидають власний сором; зорі блудні́, що для них морок те́мряви береже́ться повік.
А з Його уст виходив гострий меч, щоб ним бити наро́ди. І Він па́стиме їх залізним жезлом, і Він буде топтати чави́ло вина лютого гніву Бога Вседержи́теля!
„Справді ви́гублений наш противник, а останок їх ви́жер огонь!“
Бо давно пригото́влений То́фет, — пригото́влений він і для царя, глибоким, широким учи́нений; на бага́тті огню його й дров багате́нно, — запалить його подих Господній, немов би пото́ка сірча́ного!