Йов 10:9

Йов звертається прямо до Бога — не до друзів, які сидять поруч і повчають його. Він каже: "Згадай" (זָכַר, zakhar) — тобто: Боже, поверни увагу назад, на те, що Ти Сам зробив Strong's. Йов нагадує Богу два факти про себе: (1) Ти виліпив мене, мов гончар глину — слово חֹמֶר (chomer) буквально означає вологу, податливу глину, з якої ще можна щось зробити, поки вона м'яка Strong's; (2) Ти ж і повертаєш мене назад у порох — עָפָר (afar), той самий пил, з якого людина була створена в Бутті 2:7. Це не просто скарга на смертність. Йов ставить Богові гострий аргумент: якщо Ти вклав стільки уваги й майстерності в моє формування, чому тепер Ти так недбало, майже безжально, розбираєш мене на частини? Легко проґавити, що Йов тут не заперечує право Бога так чинити — він визнає це право (Бог є гончар, він — глина), але саме тому й дивується жорстокості поводження з тим, що Сам же так ретельно виліпив Jamieson-Fausset-Brown. У ширшій картині книги це один з моментів, де Йов, вимучений і збентежений, водночас скаржиться Богу і чіпляється за Бога — те саме протиріччя, яке проходить крізь всю главу 10 Matthew Henry. Християни по-різному читають тон цього вірша: одні чують у ньому справедливий, дозволений Богом протест страждальця; інші — межу, за якою Йов уже майже звинувачує Бога в несправедливості. Обидва прочитання мають підстави в тексті, і сама книга Йова не поспішає засудити його слова.

Книга Йова — одна з найдавніших за змістом (дія відбувається, ймовірно, у патріархальні часи, до Мойсея, десь у другому тисячолітті до Р.Х., в землі Уц — десь на межі Едому й Аравії), хоча час її написання й остаточного оформлення тексту вчені датують по-різному, від епохи Соломона аж до вавилонського полону (приблизно 1000–500 рр. до Р.Х.). Це не історична хроніка про конкретну політичну подію, а глибока поетична драма-суперечка про сенс страждання невинної людини. Йов — не ізраїльтянин, а хтось "зовні" завіту з Авраамом, що само по собі важливо: книга ставить питання, чому страждає праведник, у формі, зрозумілій будь-якій людині, а не тільки народу Ізраїля. Образ гончара і глини, який тут використовує Йов, був цілком буденним для людей того часу — гончарне ремесло було одним з найпоширеніших у стародавньому світі, кожна сім'я мала глиняний посуд, і кожен бачив, як гончар місить, формує, а потім, якщо посудина вийшла невдалою, розбиває її або кидає назад у глину. Тому образ був не абстрактним, а буквально взятим із життя на ринку чи біля колодязя. Йов лежить у попелі, вкритий виразками ( Йов 2:8), втратив дітей, майно, здоров'я — і три друзі щойно почали переконувати його, що страждання — це кара за гріх. Глава 10 — це його відповідь-молитва, звернена вже не до друзів, а напряму до Бога, сповнена і туги, і майже юридичного протесту.

Три слова несуть основну вагу вірша. Перше — זָכַר (zakhar), H2142, "згадати, пам'ятати" Strong's — це не прохання про інформацію (ніби Бог щось забув), а заклик до дії: пригадай і подивись на мене з тією ж увагою, з якою творив мене. Друге — חֹמֶר (chomer), H2563, слово, що спершу означало "клекотіння, скипання" води, а звідти — м'яку, вологу глину чи навіть кучугуру землі Strong's. Це не суха, тверда земля — це матеріал, з яким ще можна працювати, який слухається рук майстра. Третє — עָפָר (afar), H6083, "пил, порох, прах" Strong's — це та сама земля, з якої, за Буттям 2:7, Бог створив людину, і та сама земля, в яку людина повертається після прокляття гріха в Бутті 3:19. Цікаво, що дієслово "повертаєш" — שׁוּב (shuv), H7725 — означає "повертати назад", часто буквально "туди, звідки взяв" Strong's. Тобто Йов малює замкнене коло: з пилу — в глину — назад у пил. Слово "оброби́в" передає עָשָׂה (asah), H6213, звичайне слово "робити, творити", те саме, що описує будь-яку працю рук — і працю Бога над світом у Бутті 1, і працю гончара над горщиком Strong's.

Образ глини й гончара, яким скористався Йов, згодом стає одним із найважливіших у всій Біблії — і його доля цікава. Ісая бере той самий образ і перетворює скаргу Йова на визнання довіри: "Ти наш Отець, ми глина, а Ти наш гончар" ( Ісая 64:8). Апостол Павло в Римлян 9:21 йде ще далі, показуючи, що гончар має право робити з тієї самої глини і посудину на честь, і посудину на невшановане вживання — і ніхто не має права сперечатися з Творцем про це. Йов у главі 10 стоїть якраз посередині цього шляху: він визнає владу Гончара, але ще не бачить, куди веде Його рука. І ось тут з'являється найглибший зв'язок з Христом: у Йові 19:25 сам Йов раптом прозріє й скаже "А я знаю, Мій Викупитель живий" — предчуття того, що Той самий Гончар, Який ліпить і розбиває, одного дня Сам стане глиною заради глини. Син Божий, "образ невидимого Бога" ( Колосян 1:15), прийняв на Себе тіло з пороху — став смертним, як Адам, — щоб самому пройти через розбиття, якого боїться Йов: через хрест, через смерть, через порох гробу. І саме тому Христове воскресіння — це відповідь на плач Йова: Гончар не просто ліпить і розбиває безкінечно; Він обіцяє нове тіло, нетлінне, "духовне тіло" ( 1 Коринтян 15:44), яке вже не повернеться в порох. Йов волає в темряві, не знаючи цього; ми, дивлячись на порожню гробницю, знаємо трохи більше, ніж він.

Є момент у стражданні, коли єдине чесне, що можна зробити — це не вдавати спокій, а сказати Богу прямо: "Ти зробив мене — то чому Ти тепер мене руйнуєш?" Йов не благочестиво мовчить. Він сперечається з Творцем, тримаючи в одній руці довіру, а в другій — біль, і не відпускає жодної. Це важкий урок для нас, бо нас часто вчили, що "правильна" молитва — це молитва без претензій. Але Йов показує інший шлях: можна казати Богу все, включно з "чому", і залишатись у стосунках з Ним, а не тікати від Нього. Ціна цього вірша для тебе сьогодні — це чесність замість благочестивої мовчанки. Якщо в тебе є біль, розчарування, відчуття, що тебе "ліплять" тільки для того, щоб потім розбити — не ховай це від Бога, кажи Йому прямо, як казав Йов. Але є й друга сторона монети: пам'ятай, що ти — глина, а не гончар. Це означає визнати, що твоє життя, твоя форма, час, коли тебе зліплять і коли розсиплять, — не в твоїх руках. Для сучасної людини, звиклої вважати себе автором власного життя, це болюче визнання. Питання не в тому, чи будеш ти глиною — ти нею вже є. Питання в тому, чи довіриш ти форму, яку тобі надають руки, тим Самим рукам, що колись стали глиною заради тебе.

• Господи, я визнаю, що Ти виліпив мене — тіло, дні, обставини — і я не автор власного початку й кінця.
• Дай мені сміливість, як Йову, говорити Тобі правду про свій біль, а не ховати його за благочестивими словами.
• Коли я відчуваю, що мене "розбирають на частини" через хворобу, втрату чи страх, нагадай мені, що Ти пам'ятаєш, як Сам мене створив.
• Навчи мене довіряти рукам Гончара навіть тоді, коли я не бачу, яку форму Ти надаєш моєму життю.
• Дякую, що Христос став порохом заради мене, щоб одного дня я більше не повертався в порох назавжди.

• Чи дозволяєш ти собі говорити Богу гострі, незручні питання, як це робить Йов, чи ти вважаєш, що "хороші християни" так не моляться?
• В якій сфері свого життя ти найбільше опираєшся думці, що ти — глина, а не гончар?
• Коли востаннє ти відчував, що Бог "ліпить" тебе через страждання, а не просто "карає" тебе?
• Що для тебе означало б довіряти Богу форму твого життя навіть тоді, коли ти не розумієш, навіщо Він її змінює?
• Чи бачиш ти зв'язок між своїм тілесним старінням, слабкістю, смертністю — і надією на воскресіння? Чи це для тебе лише абстрактна доктрина?