2-а хроніки 6:27
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
то Ти почу́єш на небеса́х, і пробачиш гріх Своїх рабів та народу Свого, Ізраїля, бо покажеш їм ту добру дорогу, якою вони пі́дуть, і Ти даси дощ на Край Свій, якого Ти дав Своєму наро́дові на спа́дщину!
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
The words with which Solomon celebrates this wondrous evidence of the divine favour, entirely coincide with the narrative in Kg1 8:12-21, except that in Ch2 6:5. the actual words of Solomon's speech are more completely given than in Kg1 8:16, where the words, "and I have not chosen a man to be prince over my people Israel, and I have chosen Jerusalem that my name might be there," are omitted. For the commentary on this address, see on Kg1 8:12-21.
Відкрити джерело ↗The glory of the Lord, in the vehicle of a thick cloud, having filled the house which Solomon built, by which God manifested his presence there, he immediately improves the opportunity, and addresses God, as a God now, in a peculiar manner, nigh at hand. I. He makes a solemn declaration of his intention in building this house, to the satisfaction of the people and the honour of God, both of whom he blessed (Ch2 6:1-11). II. He makes a solemn prayer to God that he would please graciously to accept and answer all the prayers that should be made in, or towards, that house (v. 12-42). This whole chapter we had before, with very little variation (1 Kings 8:12-53), to which it may not be amiss here to look back.
Відкрити джерело ↗Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
Просіть від Господа дощу́ ча́су весняно́го пізнього дощу́, — Господь чинить бли́скавки, і зливни́й дощ посилає їм, кожному траву на полі.
І не сказали вони в своїм серці: Біймося ж Господа, нашого Бога, який дає дощ, дощ ранній та пізній ча́су його, стереже́ нам уста́влені тижні для жнив.
І вчиню́ їх та довкі́лля Мого взгір'я благослове́нням, і спущу́ дощ в його ча́сі, — будуть це дощі благослове́нні.
І пі́дуть числе́нні наро́ди та й скажуть: Ходімо, і ви́йдім на го́ру Господню та до дому Якового, і Він бу́де навчати дорі́г Своїх нас, і ми бу́демо ходити стежка́ми Його. Бо ви́йде Зако́н із Сіону, а слово Господнє — із Єрусалиму.
Для братів своїх став я відчу́жений, і чужи́й для синів своєї матері,
Хіба є між марни́ми божка́ми пога́нів такі, що спуска́ють дощі? І чи небо саме дає зли́ву? Чи ж не Ти — Господь Бог наш? Тому́ то на Тебе наді́ємось ми, бо Ти це все чи́ниш!
Так говорить Госпо́дь: На дорогах спині́ться та гляньте, і спитайте про давні стежки́, де то добра дорога, — то нею ідіть, і зна́йдете мир для своєї душі! Та вони відказали: „Не пі́демо!“
У Пророків написано: „І всі бу́дуть від Бога навче́ні.“ Кожен, хто від Бога почув і навчився, приходить до Мене.
Господи, — полюбив я оселю дому Твого́, і місце перебува́ння слави Твоєї.
Нога моя стала на рівному місці, — на збо́рах я благословля́тиму Господа!