2-а хроніки 29:6
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
Бо наші батьки сироневі́рилися, і робили лихе́ в оча́х Господа, Бога нашого, і залишили Його, і відвернули своє обличчя від Господньої скинії, й обернулися спи́ною до неї.
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
The celebration of the passover. - Ch2 30:1-12. The preparations for this celebration. - Ch2 30:1. Hezekiah invited all Israel and Judah to it; "and he also wrote letters to Ephraim and Manasseh," the two chief tribes of the northern kingdom, which here, as is manifest from Ch2 30:5, Ch2 30:10, are named instar omnium. But the whole sentence serves only to elucidate כּל־שׂראל על ישׁלה. To all Israel (of the ten tribes) he sent the invitation, and this he did by letters. The verse contains a general statement as to the matter, which is further described in what follows.
Відкрити джерело ↗We are here entering upon a pleasant scene, the good and glorious reign of Hezekiah, in which we shall find more of God and religion than perhaps in any of the good reigns we have yet met with; for he was a very zealous, devout, good man, none like him. In this chapter we have an account of the work of reformation which he set about with vigour immediately after his accession to the crown. Here is, I. His exhortation to the priests and Levites, when he put them in possession of the house of God again (Ch2 29:1-11). II. The care and pains which the Levites took to cleanse the temple, and put things in order there (Ch2 29:12-19). III. A solemn revival of God's ordinances that had been neglected, in which atonement was made for the sins of the last reign, and the wheels were set a-going again, to the great satisfaction of king and people (v. 20-36).
Відкрити джерело ↗Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
І Він запрова́див мене до вну́трішнього подві́р'я Господнього дому. Аж ось при вході до Господнього храму, між притво́ром та між же́ртівником, було біля двадцяти́ й п'яти чоловіка: спи́ни їхні — до Господнього храму, а їхні обличчя — на схід, і вони кла́нялися до сходу, до сонця.
що гово́рять до дерева: „Ти батько мій“, а до каменя: „Ти мене породив“. Бо до Мене вони повернулись плечи́ма, а не обличчям, а за час свого лиха говорять: „Устань та спаси нас!“
Господи, у міру всієї Твоєї справедливости нехай відве́рнеться гнів Твій та Твоя ревність від Твого міста Єрусалиму, Твоєї святої гори́, бо через наші гріхи та через провини наших батьків Єрусалим та наро́д Твій відда́ний на га́ньбу для всіх наших око́лиць.
„Хіба не кадило, яке кадили в Юдиних містах та на вулицях Єрусалиму ви та ваші батьки, ваші царі та зверхники ваші й народ цього краю, — хіба не згадав це Господь, і не ввійшло воно до серця Його?
Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
О Господи, сило моя та тверди́не моя, і за́хисте мій в день недолі! Поприхо́дять до тебе наро́ди від кі́нців землі та й промо́влять: Одіди́чили наші батьки лиш неправду й марно́ту, пожитку ж ві́д них не було́.
Але зго́дом, коли наші батьки́ розгніви́ли були Бога небе́с, Він віддав їх у руку Навуходоно́сора, царя вавило́нського, халдея, а храм той — він зруйнува́в його, а наро́д вигнав до Вавилону.
Від днів наших батьків ми в великій провині аж до дня цього, а за наші беззако́ння були́ ві́ддані ми, наші царі, наші священики в руку царів цих краї́в на меча́, на поло́н, і на грабі́ж, і на посоро́млення обличчя, як цього дня.
А тепер, Боже наш, Боже великий, сильний та страшни́й, що бережеш заповіта та милість, — нехай не буде мало́ю перед лицем Твоїм уся та му́ка, що спіткала нас, наших царів, наших зверхників, і священиків наших, і пророків наших, і батьків наших, і ввесь Твій наро́д від днів асирійських царів аж до цього дня!
Бо дві речі лихі Мій наро́д учинив: поки́нули Мене, джерело живої води, щоб собі подовба́ти водозбо́ри, водозбо́ри пола́мані, що води не тримають.