2-а хроніки 11:4
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
Так сказав Господь: Не йдіть і не воюйте з своїми брата́ми! Верніться кожен до дому свого́, бо ця річ сталася від Мене!“ І вони послу́халися Господніх слів, і вернулися з похо́ду на Єровоама.
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
Rehoboam's defection from the Lord, and his humiliation by the Egyptian king Shishak. - Ch2 12:1. The infinitive כּהכין, "at the time of the establishing," with an indefinite subject, may be expressed in English by the passive: when Rehoboam's royal power was established. The words refer back to Ch2 11:17. כּחזקתו, "when he had become strong" (חזקה is a nomen verbale: the becoming strong; cf. Ch2 26:16; Ch2 11:2), he forsook the Lord, and all Israel with him. The inhabitants of the kingdom of Judah are here called Israel, to hint at the contrast between the actual conduct of the people in their defection from the Lord, and the destiny of Israel, the people of God. The forsaking of the law of Jahve is in substance the fall into idolatry, as we find it stated more definitely in Kg1 14:22.
Відкрити джерело ↗We are here going on with the history of Rehoboam. I. His attempt to recover the ten tribes he has lost, and the letting fall of that attempt in obedience to the divine command (Ch2 11:1-4). II. His successful endeavours to preserve the two tribes that remained (Ch2 11:5-12). III. The resort of the priests and Levites to him (Ch2 11:13-17). IV. An account of his wives and children (Ch2 11:18-23).
Відкрити джерело ↗Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
Ви заду́мували були́ на мене зло, та Бог заду́мав те на добре, щоб зробити, як вийшло сьогодні, — щоб заховати при житті великий наро́д!
Братолю́бство нехай пробува́є між вами!
А наступного дня, як сварились вони, він з'явився й хотів погоди́ти їх, кажучи: „Люди, ви — браття, чого один о́дного кривдите?“
І промовив до Лота Аврам: „Нехай сварки не буде між мною та між тобою, і поміж пастухами моїми та поміж пастухами твоїми, бо близька́ ми рідня.
І кликнув Авнер до Йоава й сказав: „Чи за́вжди меч буде жерти? Чи ти не знаєш, що гірко́та бу́де наоста́нку? І аж доки ти не скажеш наро́дові спини́тися в гонитві за своїми брата́ми?“
Наре́шті ж, будьте всі одноду́мні, спочутливі, братолюбні, милосердні, покірливі.
А як сонце захо́дило, нісся крик у табо́рі такий: „Кожен — до міста свого́, і кожен — до кра́ю свого́!“
Вони ставлять царя, але́ не від Мене, вони князя ставлять, але Я не знаю! Вони з срі́бла свого та із золо́та свого божків наробили собі, щоб загинути, —
Левчуки́ бідні й голодні, а ті, хто пошукує Господа, недостатку не чують в усьому добрі́.