1-а хроніки 29:9
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
І раді́в народ за їхню жертву, бо вони же́ртвували Господе́ві з ці́лого серця, а також цар Давид радів великою радістю.
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
Then the people rejoiced, for that they offered willingly,.... They were not only glad that they had it to offer, but that they had hearts to do it; they found themselves quite free to do the work, and saw it was so with others, which gave them extreme pleasure: because with perfect heart they offered willingly to the Lord; not grudgingly, but cheerfully; not pressed and urged to it; not by constraint, but freely, and that with a pure view to the honour and glory of God: and David the king also rejoiced with great joy; it made his heart glad exceedingly, now he was old, and just going out of the world, to see this good work in such forwardness, on which his heart had been so much set; it gave him reason to believe it would be set about in good earnest, be carried on with vigour, and brought to perfection.
Відкрити джерело ↗David has said what he had to say to Solomon. But he had something more to say to the congregation before he parted with them. I. He pressed them to contribute, according to their ability, towards the building and furnishing of the temple (Ch1 29:1-5). II. They made their presents accordingly with great generosity (Ch1 29:6-9). III. David offered up solemn prayers and praises to God upon that occasion (Ch1 29:10-20), with sacrifices (Ch1 29:21, Ch1 29:22). IV. Solomon was hereupon enthroned, with great joy and magnificence (Ch1 29:23-25). V. David, soon after this finished his course (Ch1 29:26-30). And it is hard to say which shines brighter here, the setting sun or the rising sun.
Відкрити джерело ↗Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
бо вони добровільні в мі́ру сил своїх, і над силу, засвідчую, —
І нехай буде все серце ваше з Господом, Богом нашим, щоб ходити постановами Його та щоб перестеріга́ти заповіді Його, як цього дня!“
Я ве́льми потішився в Господі, що справді ви вже нови́х сил набули́ піклува́тись про мене; ви й давніш піклува́лись, та ча́су сприя́тливого ви не мали.
Це Я вам говорив, щоб радість Моя була в вас, і щоб повна була́ ваша радість!
І я знаю, Боже мій, що Ти виві́дуєш серце й любиш щирість. У щирості серця свого я поже́ртвував це все, а тепер бачу я з радістю наро́д Твій, який знахо́диться тут, що жертвує себе Тобі.
Бо коли є охота, то приємна вона згідно з тим, що́ хто має, а не з тим, чого хто не має.
Отож, мої браття улю́блені, за якими так сильно тужу́, моя радосте й ві́нче, — так у Господі стійте, улю́блені!
Серце моє до Ізраїлевих тих начальників, що жертвуються для наро́ду, — поблагословіте ви Господа!
І, прийшовши додому, скликає він дру́зів і сусідів, та й каже до них: „Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загу́блену“.
Його діло — краса́ та вели́чність, а правда Його пробува́є навіки!