2-а царів 8:11
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
І наставив він обличчя своє на нього, і довго вдивлявся, аж той збенте́жився. І заплакав Божий чоловік.
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
Elisha then fixed Hazael for a long time with his eye, and wept. וגו ויּעמד literally, he made his face stand fast, and directed it (upon Hazael) to shaming. עד־בּשׁ as in Jdg 3:25; not in a shameless manner (Thenius), but till Hazael was embarrassed by it.
Відкрити джерело ↗The passages of story recorded in this chapter oblige us to look back. I. We read before of a Shuuammite woman that was a kind benefactor to Elisha; now here we are told how she fared the better for it, afterwards, in the advice Elisha gave her, and the favour the king showed her for his sake (Kg2 8:1-6). II. We read before of the designation of Hazael to be king of Syria (Kg1 19:15), and here we have an account of his elevation to that throne and the way he forced for himself to it, by killing his master (Kg2 8:7-15). III. We read before of Jehoram's reigning over Judah in the room of his father Jehoshaphat (Kg1 22:50), now here we have a short and sad history of his short and wicked reign (Kg2 8:16-24), and the beginning of the history of the reign of his son Ahaziah (Kg2 8:25-29).
Відкрити джерело ↗8:11 Elisha started weeping because he foresaw the atrocities that Hazael would commit against God’s people when he became king (8:28; 9:14-15; 10:32-33; 12:17-18; 13:3, 22).
Відкрити джерело ↗Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
І коли Він набли́зився, і місто побачив, то заплакав за ним,
що маю велику скорбо́ту й невпинну му́ку для серця свого!
Ой, утро́бо моя, ти утробо моя, — я тремчу́! Біль серце стиска́є мені, і трепо́че мені моє серце! Не мо́жу мовчати, бо вчула душа моя голос сурми́, гук війни!
Бо почується голос жало́бного співу з Сіону: „Як ми попусто́шені, як посоро́млені дуже! Бо ми поки́нули свій край, бо покинули місце свого пробува́ння“.
І він го́лосно запла́кав, і почули єгиптяни, і почув дім фараонів.
I заплакав Ісус.
Та вони сильно благали його, аж доку́чили йому, то він сказав: „Посилайте!“ І посла́ли вони п'ятдеся́т чоловіка, і шукали три дні, та не знайшли його́.
І ти скажеш до них оце слово: Хай заходять удень та вночі мої очі слізьми́, і нехай не зати́хнуть, бо ді́вчина, доня народу мого́, буде побита великим нещастям, дуже болю́чим уда́ром!
Ой, коли б на пустині нічлі́г подорожніх я мав, тоді б я покинув наро́да свого, і пішов би від них, бо вони перелю́бники всі, збори зра́дників!
Багато бо хто, що про них я вам часто казав, а тепер говорю́ навіть пла́чучи, пово́дяться, як вороги хреста Христового.