2-а царів 4:27
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
І прийшла вона до Божого чоловіка на го́ру, і сильно схопи́ла за но́ги його. А Ґехазі підійшов, щоб відіпхну́ти її, та Божий чоловік сказав: „Позостав її, бо затурбо́вана душа її, а Господь затаїв це передо мною й не сказав мені“.
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
Great service Elisha had done, in he foregoing chapter, for the three kings: to his prayers and prophecies they owed their lives and triumphs. One would have expected that the next chapter would tell us what honours and what dignities were conferred on Elisha for this, that he should immediately be preferred at court, and made prime-minister of state, that Jehoshaphat should take him home with him, and advance him in his kingdom. No, the wise man delivered the army, but no man remembered the wise man, Ecc 9:15. Or, if he had preferment offered him, he declined it: he preferred the honour of doing good in the schools of the prophets before that of being great in the courts of princes. God magnified him, and that sufficed him - magnified him indeed, for we have him here employed in working no fewer than five miracles. I. He multiplied the poor widow's oil (Kg2 4:1-7). II. He obtained for the good Shunammite the blessing of a son in her old age (Kg2 4:8-17). III. He raised that child to life when it was dead (Kg2 4:18-27). IV. He healed the deadly pottage (Kg2 4:38-41). V. He fed 100 men with twenty small loaves (Kg2 4:42-44).
Відкрити джерело ↗4:27 caught hold of his feet: With this sign of deep respect and supplication, the woman poured out her heart to Elisha (see Matt 28:9; Luke 8:41, 47; 17:16; Rev 1:17).
Відкрити джерело ↗Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
І сказав Ната́н до царя: „Усе, що в серці твоїм, іди й зроби, бо Госпо́дь з тобою“.
А Господь сказав: „Чи Я від Авраама втаю, що Я маю зробити?
Дух дійсного мужа вино́сить терпі́ння своє, а духа приби́того хто піднесе́?
Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!
І поїхала вона, і приїхала до Божого чоловіка, до гори Карме́л. І сталося, як Божий чоловік побачив її зда́лека, то сказав до слуги свого Ґехазі: „Ось та шунамі́тянка!
Бо не чинить нічо́го Господь Бог, не ви́явивши таємни́ці Своєї Своїм рабам пророкам.
А вона була ско́рбна духом, і молилася до Господа та плакала гірко.
А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: „Відпусти її, бо кричить услід за нами!“
І сказав один з його слуг: „Ні, пане мій ца́рю, це не наш, а це Єлисей, той пророк, що в Ізраїлі, доно́сить Ізраїлевому цареві ті слова, що ти гово́риш у спальні своїй!“...
Серце знає гірко́ту своєї душі, і в радість його не втручається інший.