До римлян 13

Розділ рухається у два цілком різні, але пов'язані рухи. Перші сім віршів — про твоє життя як громадянина: коритися владі, платити податки, віддавати кожному належне. Потім, ніби Павло робить крок назад і питає: "а що взагалі стоїть за всіма цими обов'язками?" — і відповідь одна: любов (вірші 8–10). А насамкінець (вірші 11–14) він піднімає очі до неба і каже: час стискається, ніч закінчується, тож прокидайся.

Перша частина не про те, що всяка влада завжди права — Павло сам колись сидів у в'язниці саме через ту владу, про яку тут пише. Він каже дещо тонше: сама структура влади, сам порядок, у якому є ті, хто керує, і ті, хто підкоряється, походить від Бога Matthew Henry. Влада — не боввана, якому ти вклоняєшся; вона — інструмент, як меч у руках слуги (вірш 4). Тому непокора владі — це не просто політичний виклик, це виклик тому порядку, який поставив Бог Tyndale. Але зверни увагу: Павло каже "кожна людина", включно з релігійними лідерами, включно з тобою — це не привілей для когось одного Adam Clarke.

Потім різкий поворот у вірші 8: "не будьте винні нікому нічого, крім любові". Тут Павло бере всю Десятизаповідь і показує, що вона — не список окремих правил, а один імпульс: не роби ближньому зла. Любов не скасовує закон, вона його виконує зсередини.

І останній рух — есхатологічний (мовою простіше: про те, що час добігає кінця, і ти живеш в останню годину перед світанком). "Ніч минула, день наблизився" — це не абстракція, це заклик прокинутися й одягнутися, як солдат перед боєм або людина перед святом.

Це місце в Посланні до римлян важливе: розділи 12–13 — це "тому" після одинадцяти розділів богослов'я про благодать. Спочатку Павло каже, хто такий Бог і що Він зробив; тепер — як тобі через це жити в світі, серед сусідів, під владою, у власному тілі. Головна суперечка серед християн стосується віршів 1–7: чи є межа покори владі (коли влада наказує грішити), і Реформатори, і католицькі, і православні богослови сходяться, що така межа є — але текст сам про неї прямо не говорить.

Павло написав це послання приблизно в середині 50-х років — десь між 55 і 58 роком по Христі, з Коринфа, готуючись відвезти пожертву для бідних у Єрусалим і плануючи візит до Риму. Церква в Римі — це не одна громада, а мережа невеликих домашніх зібрань, які складалися і з юдеїв, і з язичників, недавно возз'єднаних після того, як імператор Клавдій вигнав юдеїв з Риму (близько 49 р. по Христі), а потім указ втратив силу і юдеї повернулися до вже язичницьких за складом церков.

Це важливо для розуміння цього розділу John Gill. Юдеї мали давню й болючу історію напруги з римською владою — від повстань до питання про податки на користь Кесаря, і серед них були групи (зілоти, "галілеяни" з Дії 5:37), які вважали підкорення язичницькій владі зрадою Богу. Підозра, що християни — це підбурювачі й вороги громадського порядку, вже переслідувала Церкву. Павло пише римським християнам, які жили в самому серці імперії, під владою, яка за кілька років (за Нерона) почне їх переслідувати й вбивати — сам Павло за традицією загинув від руки цієї ж влади. Тому цей заклик до покори — не наївний, а написаний людиною, яка знала, наскільки жорстокою може бути державна машина, і все одно наполягав, що Бог керує історією навіть через недосконалих правителів Tyndale.

У вірші 1 ключове слово — ὑποτάσσω (hypotássō, G5293) — "коритися", буквально "ставити себе під порядок". Це не рабська покора зі страху, а свідоме зайняття свого місця в структурі Strong's. Поруч стоїть ἐξουσία (exousía, G1849) — "влада", слово, що означає делеговану силу, ніби хтось передав тобі право діяти від його імені; влада — не власність правителя, а позичена в нього річ.

У вірші 4 правитель названий διάκονος (diákonos, G1249) — те саме слово, від якого походить "диякон", буквально "слуга, що виконує доручення". Правитель — не господар, а служитель Божий, навіть коли сам того не усвідомлює.

У віршах 8–10 центральне слово — ἀγάπη / ἀγαπάω (agápē / agapáō, G26 / G25) — жертовна, вольова любов, а не почуття. А закон названий πλήρωμα (plḗrōma, G4138) — "наповнення", те, що робить щось повним, завершеним. Любов не скасовує заповіді, вона їх наповнює змістом зсередини.

У вірші 11 — ἐγείρω ἐκ ὕπνου (egeírō ek hýpnou) — "прокинутися від сну" (G1453, G5258); слово ἐγείρω те саме, що вживається про воскресіння з мертвих — тут це не просто "прокинься вранці", а образ переходу від смерті-подібного стану до життя.

І останній вірш: ἐνδύσασθε τὸν Κύριον Ἰησοῦν Χριστόν — "зодягніться Господом Ісусом Христом" (ἐνδύω, G1746). Те саме дієслово, що вживається про одягання броні (вірш 12) — Христос тут не прикраса, а обладунок, який ти на себе надіваєш перед боєм.

Найпряміший місток тут — вірш 14: "зодягніться Господом Ісусом Христом". Це та сама мова, що в Галатах 3:27, де хрещення описано як "зодягання у Христа". Павло не каже "наслідуй Христа" як зовнішній приклад — він каже "стань таким, ніби Христос — це твій одяг, твоя шкіра, те, у чому тебе бачить світ".

Є й тихіший, але важливіший відгук: сам принцип влади, про яку Павло говорить у віршах 1–7, знаходить своє найглибше пояснення в устах Ісуса перед Пилатом: "Ти не мав би наді Мною жодної влади, коли б тобі не було дано звище" ( Івана 19:11). Ісус, стоячи перед римським намісником, який тримає в руках Його життя, не заперечує реальність тієї влади — Він показує, звідки вона насправді походить. Хрест — це доказ того, що Бог керує історією навіть тоді, коли влада зловживає своєю силою і вбиває невинного. Саме там, де влада виглядає найбільш переможною, Бог здійснює найбільше визволення.

І нарешті, Об'явлення 19:16 називає Христа "Царем над царями і Господом над панами" — усі земні влади, про які йдеться в цьому розділі, тимчасові й підпорядковані; вони існують під владою Того, Хто одного дня прийде судити самих суддів. Заклик "прокинутися, бо день наблизився" (вірш 11–12) — це заклик жити вже зараз у світлі того дня, коли всяка влада, включно з найбільшою імперією, схилиться перед Ним.

Цей розділ б'є в дві точки, які тобі, мабуть, зручніше було б обійти.

Перша — влада. Тобі не подобається якийсь закон, якийсь чиновник, якась структура, під якою ти живеш? Павло не питає, чи вона тобі подобається. Він питає, чи ти визнаєш, що за нею стоїть Бог, навіть коли люди при владі — не Божі люди. Це не заклик мовчати перед злом — сам Павло не мовчав. Але це заклик перестати думати, що твоє незадоволення дає тобі право на анархію в серці. Де ти зараз бурчиш проти влади не тому, що вона робить зло, а тому, що вона просто заважає тобі?

Друга, і важча — любов. Ти можеш ходити в церкву, молитися, читати Писання роками — і при цьому досі бути винним комусь боргом любові, який ти не хочеш віддавати. Павло каже: єдиний борг, який ти ніколи не закриєш повністю, — це любов до ближнього. Не почуття до нього. Дія заради нього. Хто це для тебе зараз — той сусід, колега, родич, якого ти вважаєш винятком із заповіді?

І врешті — час. "Ніч минула, день наблизився" — не метафора для проповіді, а факт про твоє життя просто зараз. Ти живеш не в нейтральному часі, ти живеш у передсвітанковій темряві, і те, як ти проводиш ці години — у пожадливості чи в пильності — має значення. Питання цього розділу не "чи ти віриш правильно", а "чи ти одягнений правильно, коли настане день".

• Господи, прости мені за той бунт у серці проти влади наді мною, який насправді був просто небажанням підкорятися бодай комусь.
• Покажи мені, кому конкретно я досі винен борг любові, і дай мені мужність його віддати не словами, а справою.
• Пробуди мене від духовної сонливості — я хочу жити так, ніби день Твого приходу справді ближче, ніж я думаю.
• Одягни мене в Господа Ісуса Христа сьогодні — нехай Він буде видимим у моїх словах і вчинках, а не лише в моїй голові.
• Навчи мене відрізняти покору справедливому порядку від мовчазної згоди на зло — дай мудрості, коли одне переходить в інше.

• Де в моєму житті я насправді противлюся не конкретній людині чи закону, а самому Богові, Який стоїть за порядком речей?
• Кому я досі "винен" любов і навмисно уникаю платити цей борг, вигадуючи причини?
• Чи живу я так, ніби ніч насправді минає, чи так, ніби в мене ще безмежно багато часу?
• Що з переліку у вірші 13 (гульня, розпуста, сварні, заздрощі) я досі виправдовую в собі, називаючи це "не таким уже й страшним"?
• Якби хтось подивився на мій одяг, мою мову, мої звички цього тижня — чи впізнав би він Христа, чи лише мене?