Євангелія від Івана 4

Ця глава складається із двох сцен, які на перший погляд не пов'язані, але насправді б'ються одним серцем: хто визнає Ісуса, а хто — ні, і байдуже, звідки ти родом.

Перша сцена (вірші 1–42) — найдовший записаний в Євангеліях діалог Ісуса з однією людиною, і ця людина — жінка, самарянка, з непростим минулим, яку ніхто б не вибрав на роль богослова. Рух тексту такий: Ісус, тікаючи від зайвої уваги фарисеїв Adam Clarke, "мусить" (грецьке δεῖ, дуже сильне слово — не "було зручно", а "було необхідно") пройти через Самарію — землю, яку побожний юдей обходив стороною. Він сідає, втомлений дорогою, коло криниці опівдні — у найспекотнішу годину, коли жінки зазвичай не ходять по воду, бо ходять вранці чи ввечері. Те, що вона прийшла саме тоді, — тихий натяк на її соціальну ізоляцію Tyndale. Розмова рухається від буденного ("дай напитись") до найглибшого богослов'я в усій главі: "жива вода", вклоніння "в дусі та в правді", і нарешті — пряме самовідкриття: "Це Я" (вірш 26). Це перше відкрите визнання Ісусом Себе як Месії у всьому Євангелії від Івана — і воно звучить не в синагозі перед елітою, а біля криниці перед жінкою з п'ятьма розлученнями за плечима.

Потім сцена ширшає: жінка стає першою місіонеркою в Євангелії, і ціле місто приходить до віри — на противагу Никодимові з попередньої глави, який мовчки зникає в темряві Tyndale. Друга сцена (вірші 43–54) переносить нас у Галілею, до царедворця — швидше за все, чиновника на службі в Ірода, — чий син помирає. Ісус зцілює його словом на відстані, і "повірив він сам і ввесь його дім".

Через обидві сцени проходить одна нитка: віра народжується не там, де очікуєш (не в Юдеї, не серед "своїх"), а на межі — у самарянки, у слуги напівязичницького двору. Християни по-різному читають "вклоніння в дусі та правді": одні бачать тут кінець будь-якого культового місця взагалі, інші — пророцтво про новий храм, яким стане Тіло Христове.

Євангеліє від Івана написане, найімовірніше, між 85 і 95 роками по Різдві, ймовірно апостолом Іваном або його найближчим колом в Ефесі, для громади, яка вже давно живе після зруйнування Єрусалимського храму римлянами (70 рік) і потребує глибшого богослов'я, ніж перші три Євангелія. Але сама подія, яку описано тут, сталася років на шістдесят раніше — приблизно 27–30 рік, коли Юдея й Галілея перебували під римською окупацією, а Самарія лежала між ними, як земля-парія.

Ворожнеча між юдеями й самарянами була не побутовою неприязню, а глибокою релігійною раною — вона тягнулася століттями, з часів, коли асирійці переселили чужі народи в Північне царство після його падіння, і ці народи змішалися з рештками ізраїльтян. Самаряни визнавали лише П'ятикнижжя, будували власний храм на горі Гарізім (його юдеї зруйнували за сто років до цих подій) і вважали Єрусалим підробкою. Ось чому слова "юдеї не сходяться із самарянами" (вірш 9) — це не легке зауваження, а опис прірви.

Жінка приходить по воду опівдні — і те, що вона сама, без подруг, у найгарячішу годину, натякає слухачам того часу: щось у її житті змушує її уникати людей John Gill. П'ять чоловіків — за тодішнім юдейським та самарянським звичаєм жінка могла бути розлученою (найчастіше з ініціативи чоловіка) або овдовілою кілька разів; так чи так, це — життя на самому дні соціальної драбини.

Царедворець (грец. basilikos) з другої сцени, найімовірніше, служив при дворі Ірода Антипи в Тиверіаді — теж людина не з "правильного" кола для суворого юдея, але ще одна людина, яка повірить.

У вірші 4 стоїть слово δεῖ (deî, G1163) — "необхідно, мусить бути". Це не "довелося" через незручність маршруту — це слово, яким описують Божий задум, який неможливо обійти Strong's. Ісус не заблукав у Самарії — Він туди йшов навмисно.

У вірші 6 читаємо, що Ісус κεκοπιακὼς (від κοπιάω, kopiaō, G2872) — "стомлений, знеможений працею" — сів край криниці. Це слово буквально описує фізичну втому від дороги Strong's. Іван не боїться показати, що Слово, яке стало тілом, справді відчуває спрагу й утому — не грає в людину, а є людиною.

У вірші 1 Ісус названий κύριος (kýrios, G2962) — "Господь". Це важливо: коментатори звертають увагу, що Іван тут навмисно вживає титул величі саме тоді, коли розповідає про Його всезнання — Він знав про фарисеїв не з чуток, а тому що Він — Господь Jamieson-Fausset-Brown.

У віршах 13–14 повторюється διψάω (dipsáō, G1372) — "прагнути, спрагнути". Земна вода лікує спрагу на годину; вода, яку дає Ісус, стає джерелом (πηγή, pēgē, G4077, вірш 6) "у життя вічне" — тут з'являється слово αἰών (aiṓn, G165), яке означає не просто "довго", а цілу нову епоху, нове життя Царства Strong's.

І нарешті слово ποιέω (poiéō, G4160) з вірша 1 — Ісус "робить" учнів. Не вербує, не переконує риторикою — робить, формує, як гончар формує глину Matthew Henry.

"Жива вода" — це не випадковий образ. Пророки говорили про Господа як "Джерело живої води", протиставляючи Його розбитим цистернам, які людина копає собі сама і які не тримають води ( Єремія 2:13). Єзекіїль бачив річку, що тече з-під нового храму й дає життя всьому, куди вона доходить ( Єзекіїль 47). Ісус каже цій жінці: Я і є те джерело, яке ви шукали в усіх ваших "п'яти чоловіках" і в усіх ваших спробах напитись досхочу.

Слова "Це Я" (грец. ego eimi, вірш 26) — перше пряме самовідкриття Ісуса як Месії у Євангелії від Івана, і ця фраза відлунюватиме через усю книгу аж до Гефсиманського саду, де Ісус тими самими словами покладе на землю цілий загін солдатів ( Івана 18:6). Це не просто "так, це я" — це ім'я, яким Бог назвався Мойсеєві при полум'яному кущі.

Слова про вклоніння "в дусі та правді" вказують уперед — до того, що Сам Ісус скаже про Свій Тілесний Храм ( Івана 2:19-21): місце зустрічі з Богом більше не прив'язане до гори чи будівлі, а до Особи. А те, що першими повірили самаряни, а потім — родина напівязичницького царедворця, — це передвістя того, що Лука пізніше опише як прямий план: свідчити "в Єрусалимі, і в усій Юдеї та Самарії, та аж до останнього краю землі" ( Дії 1:8). Дії 10:36 нагадують нам прямо: Він — "Господь усім", не лише юдеям.

Подумай, скільки криниць ти вже викопав собі сам. Скільки разів ти пив із чогось — з роботи, з визнання, з чиєїсь любові, з алкоголю, з телефону — і на годину ставало легше, а потім спрага поверталася сильніша, ніж була. Ця жінка мала п'ять чоловіків і жила з шостим, який навіть не був їй чоловіком. Вона не шукала богослов'я — вона просто хотіла, щоб хтось нарешті лишився. І Ісус не тікає від цієї правди про неї, і не проповідує їй мораль здалеку — Він каже прямо: "Ти добре сказала". Він знає все, що вона вчинила, і не йде геть.

Ось де ця глава тебе торкається: Ісус пропонує тобі те саме — не осуд здалеку, а погляд впритул, який бачить усе і залишається. Але зверни увагу на ціну. Він не дає їй води, поки не назве речі своїми іменами. Немає зустрічі з живою водою, яка обходить чесність. Якщо ти хочеш того, що Він пропонує, доведеться покласти на стіл те, від чого ти тікаєш — свою "п'яту криницю", своє мовчання, свою причину приходити по воду опівдні, коли нікого немає.

І ще одне: ти помітив, хто в цій главі повірив без вагань? Не релігійна еліта, не "свої". Жінка з поганою репутацією і придворний чиновник напівязичницького двору. Якщо ти вважаєш себе надто зіпсованим або надто далеким від "правильних людей у церкві" — саме до тебе Він і сів чекати біля криниці.

• Господи, покажи мені, з яких розбитих криниць я досі п'ю, сподіваючись, що цього разу вистачить.
• Дай мені сміливість, як тій жінці, не тікати, коли Ти називаєш правду про моє життя, а лишитися й почути далі.
• Навчи мене поклонятися Тобі не заради вигляду чи звички, а в дусі й правді, всім життям, а не тільки словами.
• Господи, дай мені серце царедворця — повірити слову Твоєму раніше, ніж я побачу доказ.
• Використай мене, як ту жінку біля криниці: нехай моя історія стане запрошенням для когось іншого прийти й побачити Тебе.

• Яка твоя "п'ята криниця" — те, до чого ти повертаєшся знову й знову, знаючи, що спрага повернеться?
• Коли Ісус востаннє назвав тобі правду про твоє життя прямо, без прикрас — і що ти зробив: втік чи залишився слухати далі?
• Кого ти вважаєш "недостойним" почути Євангеліє так само прямо, як почула ця жінка — і чому саме таких людей обирає Ісус найчастіше?
• Чи твоє поклоніння Богові — це ритуал у правильному місці, чи життя, прожите в правді перед Ним, коли ніхто не бачить?
• Ти повіриш слову Ісуса раніше, ніж побачиш результат, як той царедворець — чи тобі потрібен доказ, перш ніж ти зробиш перший крок?