Євангелія від Івана 17

Уяви останній вечір перед арештом. Ісус щойно закінчив довгу прощальну промову до учнів — розділи 13-16 — і тепер, замість того щоб іще щось їм пояснювати, Він піднімає очі до неба й починає молитися вголос, при них Tyndale. Це не приватна молитва нашіптом — це молитва, яку Він хоче, щоб вони почули, бо вона стосується їх найбільше.

Молитва рухається трьома хвилями. Спочатку (вірші 1-5) Ісус молиться за Себе — але зверни увагу, як дивно звучить це "за Себе": Він просить прославити Його, і одразу пояснює, що ця слава — не для Нього самого, а щоб через неї Отець теж був прославлений, і щоб через це люди отримали вічне життя. "Година" тут — та сама година, про яку вже говорилося раніше в Євангелії ( Ів 12:23, Ів 7:30) — момент хреста, який тут парадоксально названий не ганьбою, а славою.

Потім (вірші 6-19) Ісус молиться за Своїх учнів — тих одинадцять, що сидять поруч і слухають. Він каже про них дивовижні речі: вони "не від світу", світ їх зненавидів, і Він не просить забрати їх зі світу, а просити зберегти від злого. Тут звучить перше прохання про єдність — "щоб як Ми, єдине були" (вірш 11) — і перше прохання про освячення правдою (вірш 17).

Третя хвиля (вірші 20-26) розширюється ще далі — Ісус молиться "не тільки за них", а й за всіх, хто повірить через їхнє слово. Тобто за тебе. Це вірш, де раптом ти сам опиняєшся всередині молитви Ісуса, промовленої за тисячі років до твого народження. Центральна тема тут — єдність як свідчення світові, і бажання, щоб віруючі побачили славу Христа там, де Він є.

Ця глава — своєрідний місток між прощальною бесідою і арештом у Гетсиманії ( Ів 18:1). Християни здебільшого згідні щодо змісту, але сперечаються про масштаб єдності, про яку тут молиться Ісус: чи це видима інституційна єдність Церкви (так часто читають католики й православні), чи насамперед духовна єдність усіх щиро віруючих незалежно від деномінації (так частіше читають протестанти).

Євангеліє від Івана, найімовірніше, написане наприкінці I століття — десь між 85 і 100 роками — учнем Іваном, або громадою, що зберігала його свідчення, вже після того, як інші три Євангелія (Матвія, Марка, Луки) вже ходили серед церков. На той момент Єрусалимський Храм уже 15-30 років як лежав у руїнах — римляни зруйнували його у 70 році під час придушення юдейського повстання. Громада, для якої писалося це Євангеліє, найімовірніше жила десь у Малій Азії (можливо, в Ефесі), стикаючись із двома фронтами тиску: з юдейськими синагогами, які виганяли зі свого середовища тих, хто визнавав Ісуса Месією, і з язичницьким римським суспільством, яке дивилося на християн як на дивну секту.

Сама сцена, яку описує розділ 17, відбувається набагато раніше — в четвер увечері, за кілька годин до арешту Ісуса в Гетсиманському саду, десь близько 30-33 років по Р.Х. в Єрусалимі. Ісус щойно поділив останню вечерю з учнями, помив їм ноги, попередив про зраду Юди й про власну близьку смерть. Юдейська молитовна поза — піднесені до неба очі — була звичною для того часу (порівняй Ів 11:41, Псалом 123:1) John Gill. Але звертання "Отче" — не типове юдейське звертання до Бога, а щось особисто інтимне, майже нечуване для тогочасного юдейського благочестя Tyndale. Це маленька деталь, яка виказує, наскільки унікальними Ісус вважав Свої стосунки з Богом.

Ключове слово всієї молитви — δοξάζω (doxázō, G1392), "прославити" — з'являється вже у вірші 1 і повторюється знову і знову (вірші 1, 4, 5, 10) Strong's. Це не про марнославство чи оплески — грецьке слово означає зробити щось видимим у всій його справжній величі. Ісус просить, щоб хрест, найганебніше з можливих видовищ, став місцем, де стане видно, хто Він насправді є.

У вірші 3 знаходимо слово γινώσκω (ginṓskō, G1097) — "пізнати". Це не інтелектуальне знання фактів, а глибоке, особисте пізнання — те саме слово, яким у Старому Завіті описують стосунки чоловіка й жінки. Вічне життя, каже Ісус, — це не нагорода після смерті, а саме це пізнання Бога вже зараз Strong's.

Вірш 11 і 12 повторюють дієслово τηρέω (tēréō, G5083) — "берегти", "стерегти", дослівно тримати око на комусь, щоб не втратити. А у вірші 12 з'являється ще одне, майже синонімічне слово — φυλάσσω (phylássō, G5442), яке означає радше "стояти на варті", запобігаючи втечі Strong's. Ісус змальовує Себе не просто як того, хто молиться за учнів здалеку, а як пастуха, що фізично охороняв кожного з них усі роки служіння.

І нарешті, у вірші 21 і далі звучить слово, яке саме по собі не виписане в цій добірці, але яке несе все навантаження третьої частини молитви — грецьке ἕν, "одне". Єдність, про яку молиться Ісус, — не організаційна, а та сама якість стосунків, яку описує ζωή αἰώνιος (zōḗ aiṓnios, G2222 + G166) з вірша 3 — вічне життя як участь у самому житті Трійці.

Ця глава — це не просто про Христа, це молитва самого Христа, записана майже дослівно, — і саме тому вона така рідкісна: тут ти чуєш, як Син говорить до Отця в останні спокійні хвилини перед бурею Matthew Henry. Стародавні коментатори помічали паралель із юдейським первосвящеником у День Очищення — той теж мився, вдягав чисті шати, молився спершу за себе, потім за священників, потім за весь народ Adam Clarke. Ісус робить те саме, тільки Він — і жертва, і священник одночасно: у вірші 19 Він каже "Я посвячую в жертву Самого Себе" — мова прямої, свідомої самопожертви, яку Він приносить ще до того, як прибиті цвяхи торкнуться Його рук.

Прохання про єдність (вірші 21-23) — це не абстрактна ідея, а відлуння того, що Павло пізніше назве Тілом Христовим ( 1 Коринтян 12:12-27) і про що моляться всі, хто читає Символ віри, сповідуючи "одну, святу, соборну Церкву". Молитва "щоб бачили славу Мою" (вірш 24) знаходить відповідь у Об'явленні 1:12-18, де Іван бачить того самого Ісуса вже у славі, яку тут ще тільки обіцяно.

І, мабуть, найважливіше: слова "Ти полюбив Мене перше закладин світу" (вірш 24) — це найпряміше свідчення в усьому Новому Завіті про вічні стосунки любові всередині Самого Бога, ще до створення чогось узагалі. Ти, читачу, покликаний увійти саме в цю любов — не в якусь нову, а в ту, що існувала вічно.

Уяви, що хтось молиться за тебе поіменно, знаючи наперед усе, що з тобою станеться — усі твої зради, усі твої страхи, усю твою слабкість — і все одно просить Бога зберегти тебе. Це не метафора. Ісус, за кілька годин до катування, думає не про Себе, а про тебе. Вірш 20 — це той момент, коли молитва перестає бути історією про одинадцять чоловіків у кімнаті й стає молитвою за тебе особисто: "не тільки за них... а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене".

Але ця глава не дає тобі затишного почуття — вона щось питає в тебе навзаєм. Ісус молиться про єдність, яка настільки реальна, що через неї світ повірить (вірш 21). Це означає, що твоя розсварена, розділена, часом гризлива стосунки з іншими віруючими — не дрібниця, яку можна відкласти на потім. Це або свідчення, або перешкода для того, щоб хтось інший повірив у Христа. Дорого коштує примирення з людиною, з якою ти в церкві посварився. Але Ісус саме про це молився в останню ніч Свого життя.

І ще одне слово тут ріже глибше, ніж здається: "світ їх зненавидів" (вірш 14). Якщо тебе ніколи, ніде і ні за що не незлюбили за те, що ти належиш Христу — варто чесно запитати себе, чи справді ти живеш "не від світу", чи просто зручно замаскувався під нього.

• Господи, дякую, що Ти молився за мене особисто ще до мого народження — навчи мене вірити в це не абстрактно, а серцем.
• Освяти мене правдою Твого Слова там, де я звик прикрашати правду або уникати незручних істин про себе.
• Покажи мені, з ким я маю примиритися заради єдності, про яку Ти так гаряче молився, і дай мені сміливість зробити перший крок.
• Збережи мене від злого — не тим, що заберет мене зі складних обставин, а тим, що зміцниш мене посеред них.
• Дай мені пізнати Тебе, а не тільки знати про Тебе — впусти мене глибше в стосунки, а не лише в знання фактів.

• Коли ти востаннє відчував, що "світ" тебе не приймає саме через твою віру — і чи це взагалі колись стається з тобою?
• Чи є в твоєму церковному або дружньому колі розкол, який ти виправдовуєш "принциповістю", хоча насправді це просто гординя чи образа?
• Що означає для тебе особисто "вічне життя" як пізнання Бога (вірш 3) — чи ти живеш так, ніби це вже почалося, чи відкладаєш це на "потім"?
• Якби Ісус зараз молився за тебе конкретними словами, які проблеми твого серця Він назвав би вголос?
• Чи готовий ти платити ціну за єдність із людьми, які тебе дратують, заради того, щоб хтось інший через це повірив у Христа?