Йона 4

Ця остання глава — це не додаток, а ціль усієї книги. Три перші глави показують, як Бог ганяється за непокірним пророком і як цілий язичницький мегаполіс кається за одну проповідь. Четверта глава ставить питання: а що з самим пророком? Виявляється, найважче навернути — не Ніневію, а Йону.

Сцена перша (вірші 1–3): Йона не радіє успіху своєї проповіді — він "запалився" гнівом, буквально закипів Keil-Delitzsch Old Testament. І тут відкривається справжня причина його втечі до Таршішу ще на самому початку книги: він знав напам'ять слова про Бога з Виходу 34:6-7 — милостивого, милосердного, довготерпеливого — і саме тому боявся, що Бог помилує ворога Ізраїля. Йона воліє смерті, ніж жити в світі, де Бог такий добрий до чужих John Gill.

Сцена друга (вірш 4): Господь не сварить його, а лише запитує — тихо, майже по-батьківськи: "Чи слушно ти запалився?" Це питання повисає в повітрі й лунає знову у вірші 9, а насправді — воно й лишається без відповіді Йони до кінця книги.

Сцена третя (вірші 5–8): Йона виходить за місто, будує курінь і чекає — раптом усе-таки щось станеться з Ніневією. Бог вирощує рицину для тіні, потім насилає черв'яка, який її підточує, потім — палючий вітер. Тут повторюється те саме дієслово "призначив" (מָנָה) тричі: рибу в 1-й главі, рицину, черв'яка, вітер — усе в природі слухається Бога, крім самого пророка.

Фінал (вірші 9–11): Йона гнівається на смерть рицини сильніше, ніж радів порятунку цілого міста. Бог будує останній аргумент "від меншого до більшого": якщо тобі шкода куща, який ти не садив і не доглядав, чому мені не шкода Ніневії — ста двадцяти тисяч людей, які "не вміють розрізнити правиці від лівиці" (діти, або й дорослі, духовно сліпі), та ще й худоби?

Книга закінчується питанням, не відповіддю. Це навмисно Tyndale. Читач залишається сам на сам із запитанням Йони. Тут виникає й головна суперечка серед тлумачів: одні читають книгу як буквальну історію конкретного пророка (згаданого в 2 Царів 14:25), інші — як богословську притчу-сатиру, написану пізніше, щоб дорікнути Ізраїлю за національну пиху. Але саме питання, яким закінчується глава, стоїть незалежно від того, як вирішити цю суперечку.

Історичний Йона, син Аміттая, — реальна постать, пророк часів царя Єровоама II, приблизно перша половина VIII століття до Різдва Христового (див. 2 Царів 14:25). Ніневія тоді — столиця Асирійської імперії, найжорстокішої військової машини свого часу: асирійці славилися публічними стратами, здиранням шкіри з полонених, депортацією цілих народів. За кілька десятиліть після цього саме Асирія знищить Північне царство Ізраїля (722 р. до Р.Х.) і забере його жителів у полон. Отже, коли Йона молиться про смерть, а не про милосердя до Ніневії, — це не примха вередливої людини, а цілком зрозуміла ненависть жертви до майбутнього ката.

Сама книга, однак, могла бути записана в тій формі, яку ми маємо, пізніше — багато дослідників бачать у мові й богословських акцентах ознаки післявигнанного періоду (після повернення юдеїв із вавилонського полону, приблизно V–IV століття до Р.Х.), коли громада Ізраїля гостро сперечалася: чи Бог належить тільки нам, чи Він — Бог і язичницьких народів теж? У такому контексті книга Йони звучить як гострий докір: ви радієте, коли Бог судить ваших ворогів, але злитеся, коли Він їх милує.

Український переклад, який ти читаєш (Огієнків переклад), передає єврейський текст із збереженням його поетичної гри слів і повторів — наприклад, слово "великий" (гадоль) звучить і про Ніневію, і про гнів Йони, і про рицину, зв'язуючи всі частини оповіді однією ниткою.

חָרָה (charah), H2734, вірш 1 і повторюється у 4 та 9 — "запалитися", буквально "розгорітися жаром". Це те саме слово, що описує гнів, ревнощі, палку заздрість Strong's. Йона в буквальному сенсі кипить — і Бог тричі перепитує його про цей вогонь, наче намагаючись остудити.

חַנּוּן... רַחוּם (channun... rachum), H2587, H7349, вірш 2 — "милостивий... милосердний". Йона цитує формулу з Виходу 34:6, найважливіше самовизначення Бога в усьому Старому Завіті. Гірка іронія в тому, що саме ці слова, які мали б бути найбільшою розрадою, стають для Йони приводом для розпачу Strong's.

קִיקָיוֹן (qiqayon), H7021, вірші 6-10 — "рицина" — рослина з великим листям, що швидко росте й швидко в'яне. Слово рідкісне, майже унікальне для цього тексту, і саме на цій швидкоплинній речі Бог будує Свій урок.

חוּס (chus), H2347, вірші 10-11 — "змилуватися", буквально "покрити, пожаліти". Те саме дієслово вжите двічі: Йона "змилувався" (пожалів) над рициною, і питання — чи не має Бог права "змилуватися" над Ніневією. Контраст побудований на одному й тому самому корені: жалість до рослини versus жалість до людей.

אָדָם (adam), H120, вірш 11 — "людина". Останнє слово аргументу Бога — не статистика, а прості "люди", "які не вміють розрізнити правиці своєї від лівиці" — образ духовної (а можливо й буквальної, дитячої) безпорадності Strong's.

Ісус Сам називає Йону знаком ( Матвія 12:39-41; Луки 11:29-32): "ось тут Більший, ніж Йона!" Але зверни увагу, у чому саме більший. Йона три дні провів у череві риби і потім неохоче проповідував наверненим язичникам, ремствуючи на Боже милосердя. Ісус три дні провів у гробі й вийшов не для того, щоб дорікати спасінню поган, а щоб Самому стати дверима для всіх народів — і юдеїв, і язичників.

Питання, яким Бог закінчує цю главу — "чи не жаль Мені Ніневії?" — це те саме питання, яке Ісус ставить фарисеям через притчу про блудного сина: старший брат злиться, коли батько приймає назад молодшого ( Луки 15:28), точнісінько як Йона злиться, коли Бог приймає Ніневію. І в притчі про робітників у винограднику Ісус вкладає в уста господаря майже дослівно те саме запитання, що Бог ставить Йоні: "Хіба око твоє заздре від того, що я добрий?" ( Матвія 20:15). Це не збіг — це та сама богословська нитка: Бог вільний бути щедрим понад людські заслуги і людську справедливість, і питання завжди звернене до того, хто обурюється цією щедрістю.

Найглибший зв'язок, однак, у тому, що книга Йони закінчується відкритим питанням, а Євангеліє дає відповідь на нього кров'ю: у Христі Бог не просто "жаліє" Ніневію словом — Він Сам іде до хреста заради ворогів, "коли ми були ще ворогами" ( Римлян 5:10). Йона хотів межі Божого милосердя. Хрест показує, що межі немає.

Постав собі чесне питання: хто твоя Ніневія? Хто та людина або той народ, чиє покаяння та Боже прощення тебе б не порадувало, а вжалило б? Може, це людина, яка тебе скривдила. Може — політична група, яку ти зневажаєш. Може — хтось, хто "отримав легко" те, за що ти боровся роками.

Йона — не карикатура на давно померлого дивака. Це дзеркало. Він знав богослов'я напам'ять — міг процитувати найточнішу формулу Божого милосердя — і водночас не хотів, щоб це милосердя торкнулося конкретних людей, яких він ненавидів Adam Clarke. Можна знати правду про Бога головою і водночас ненавидіти те, як Він її застосовує до когось іншого.

Ця глава просить у тебе дорогу річ: щоб твоя радість про чиєсь спасіння не залежала від того, чи ця людина "заслуговує" на нього так само, як не заслуговуєш і ти сам. Йона забув, що сам щойно вийшов із черева риби живим лише завдяки тому самому милосердю, яке тепер його бісить Jamieson-Fausset-Brown. Це коштує гордості — визнати, що благодать, яка врятувала тебе, той самий безоплатний дар для людини, яку ти вважаєш недостойною.

Бог не залишає Йону без відповіді назавжди. Він залишає його з питанням — і те саме питання зараз лежить перед тобою, незакритою книгою. Що ти відповіси?

• Господи, прости мені гнів, який я приховую, коли Ти виявляєш милість до людей, яких я вважаю недостойними.
• Навчи мене радіти чужому спасінню так само щиро, як я радію власному.
• Покажи мені мою "Ніневію" — того, кого я досі не хочу пробачити чи прийняти.
• Дай мені серце, яке цінує людей більше, ніж власний комфорт чи власну "правоту".
• Дякую Тобі, що Твоє милосердя не має меж — навіть тоді, коли моє має.

• Чи є в моєму житті людина або група людей, чиє покаяння чи благословення мене б засмутило, а не порадувало?
• Йона знав правильне богослов'я про Бога, але не дав йому змінити своє серце. Де в мене та сама тріщина?
• Що для мене — та "рицина", про яку я переживаю більше, ніж про долю живих людей?
• Коли востаннє я заздрив чиїйсь благодаті замість того, щоб подякувати за свою?
• Книга закінчується питанням Бога без відповіді Йони. Якби Бог поставив мені те саме питання просто зараз — що б я відповів?