Ісая 45

Цей розділ — продовження одного великого монологу, що почався ще в Ісаї 44:28, де Бог уперше називає Кіра на ім'я. Але тут звертання стає прямим і особистим: "Так говорить Господь до Свого помазанця Кіра" (вірш 1). Подумай, наскільки це шокує — слово "помазанець", яке в Ізраїлі беріг за царями Давидового роду і за самим Месією, Бог кладе на голову перського язичника, який навіть не знає, хто такий Господь (вірші 4-5) Tyndale. Перші сім віршів — це пряма обіцянка Кірові: двері відчиняться самі, брама зламається, скарби впадуть у руки. Але мета не в Кірові самому — двічі повторюється "щоб пізнав ти, що Я — Господь" і "ради раба Мого Якова" (вірші 3-4). Кір — інструмент, не герой.

Далі, у вірші 7, звучить рядок, який зупиняє дихання: "Я, що світло формую та темність творю, чиню мир і недолю творю". Це пряма відповідь на перську релігію, де світло й темрява — це два боги, що воюють. Бог Ізраїля каже: нема двох сил, є Один, і навіть темрява під Його рукою.

Вірш 8 — поворот: з політики й воєн текст переходить у молитву-гімн, де небо й земля запрошені "спливти" правдою й спасінням, ніби дощ на посуху. Потім (вірші 9-13) — сцена сварки: хтось у народі бурчить, чому Бог обрав язичника для визволення. Відповідь — образ горщика й гончара: черепок не сперечається з тим, хто його зліпив Keil-Delitzsch Old Testament. Останні вірші (14-25) розширюються до всесвітнього масштабу: народи прийдуть вклонитися, "усяке коліно" стане перед Богом, і заклик лунає не лише до Ізраїля, а до "всіх кінців землі" (вірш 22). Розділ рухається від одного царя — до одного Бога над усіма царями.

Християни здебільшого згодні в читанні цього тексту, але суперечка виникає навколо вірша 7: чи Бог справді "творить зло" в моральному сенсі, чи мається на увазі лише лихо/біда (єврейське слово ширше за "гріх"). Кальвіністи й арміяни тут по-різному розставляють акценти щодо суверенності Бога над стражданням.

Традиційно цей розділ приписують пророку Ісаї, який діяв у Юдеї приблизно в 740–680 роках до Р.Х. Але тут він говорить про подію, яка станеться майже за півтора століття наперед: падіння Вавилону від рук перського царя Кіра в 539 році до Р.Х. Консервативні тлумачі бачать у цьому доказ буквального пророчого передбачення — Бог називає ім'я царя за десятиліття до його народження Matthew Henry. Критичні дослідники натомість вважають, що ці розділи (40-55) написані пізніше, під час самого вавилонського полону, коли Кір уже реально піднімався як завойовник, і звернені до покоління євреїв, що сиділо в Вавилоні й потребувало надії.

Історично Кір був мідо-перським царем, який спершу підкорив Мідію, потім розбив багатого лідійського царя Креза, а тоді, приблизно за десять років, узяв найбільше й найукріпленіше місто тодішнього світу — Вавилон, з мурами товщиною в кілька метрів Matthew Henry. За переказами, його війська відвели русло Євфрату й увійшли містом уночі, коли внутрішні брами лишили відчиненими під час бенкету — саме та ніч, описана в Даниїла 5, коли з'явився напис на стіні. Це буквально та картина, яку малює вірш 1: "брами не будуть замикані" Jamieson-Fausset-Brown.

Для юдеїв у полоні це послання було вибухом надії: чужий цар, поганин, стане знаряддям їхнього визволення й дозволить відбудувати Єрусалим і храм — що й сталося за указом Кіра, записаним в Ездри 1:1-4.

מָשִׁיחַ (mâshîyach), H4899 — "помазанець" (вірш 1). Це слово зазвичай прикладали до царів чи священиків Ізраїля, а згодом воно стало титулом Месії. Тут воно вперше й востаннє в усьому Писанні застосоване до чужоземного язичницького царя Tyndale — знак того, що Бог керує історією поза межами завітного народу.

יָדַע (yâdaʻ), H3045 — "знати" — звучить у віршах 3, 4, 5 і 6 знову й знову. Уся мета дій Бога через Кіра — не політична, а щоб хтось "пізнав" Господа: і сам Кір ("хоч ти не знаєш Мене", вірш 4-5), і краї землі (вірш 6) Strong's.

בָּרָא (bârâʼ), H1254 та יָצַר (yâtsar), H3335 — "творити" і "формувати" — те саме слово "бара", що в Буття 1:1 про створення світу, тут використане про темряву й лихо (вірш 7) та про людину і землю (вірш 12). "Яцар" — образ гончара — повторюється у вірші 7, 9, 11: Бог не просто творить із нічого, Він ще й формує, як гончар глину, і саме цей образ вибухає у сцені сварки з горщиком у вірші 9 Strong's.

שָׁלוֹם (shâlôwm), H7965 і רַע (raʻ), H7451 — "мир" і "лихо/зло" (вірш 7) — стоять поруч як пара протилежностей, кинута прямо в обличчя перському дуалізму двох богів світла й темряви: не два боги, а один Господь над обома сторонами.

צֶדֶק / צְדָקָה (tsedeq / tsedâqâh), H6664 / H6666 — "праведність/правда" — з'являється у вірші 8 (як дощ із неба) і у вірші 13 (Кір "вчинений у правді"). Це слово тримає докупи політичну дію Кіра і духовний задум Бога — правда, що проростає, як рослина із землі.

Кір тут — не Христос, і текст не варто натягувати туди, куди він не веде. Але є справжня, а не вигадана лінія: Кір — це єдиний язичник у всьому Писанні, названий "помазанцем" Господа Keil-Delitzsch Old Testament, тобто картина обраного, надісланого визволителя, який приходить визволити полонених — картина, яку сповна виконає інший Помазанець, справжній Христос ("Христос" — це буквально грецький переклад того самого слова "машіах").

Найпряміший місток, однак, — не в титулі, а в самих словах Бога наприкінці розділу. "Зверніться до Мене й спасетесь, всі кінці землі" і "усяке коліно вклонятися буде Мені, усякий язик присягне" (вірші 22-23) — це слова, які апостол Павло бере й прикладає прямо до Ісуса у Филип'ян 2:10-11, і цитує майже дослівно в Римлян 14:11, говорячи про суд перед престолом Христа. Це один із найясніших місць у всьому Старому Завіті, де слова, сказані від імені Самого Господа про Самого Себе, ранні християни без вагань застосовують до Ісуса — тобто визнають Його Богом Ізраїля во плоті.

Є й тихіший відгук: вірш 15 називає Бога "таємничим" — Богом, Який ховається, і водночас Спасителем. Це передчуття хреста, де сила Бога вдягнулася в те, що виглядало як цілковита поразка ( 1 Коринтян 1:18-25) — прихований Бог, найповніше явлений саме там, де Його найважче впізнати.

Є в цьому розділі одна річ, яку легко проковтнути, не помітивши, наскільки вона в'їдлива: Бог вибирає для звільнення Свого народу людину поза табором — язичника, який навіть не знає Його імені. Уяви, як це звучало для віруючого юдея в Вавилоні: "Ти хочеш сказати, що моє визволення прийде не через пророка, не через священика, а через перського царя-ідолопоклонника?" Саме тому текст одразу переходить у сцену сварки з горщиком (вірші 9-10) — це не абстрактна теологія, це відповідь на реальний бунт у серці людей, яким текст спочатку адресувався.

І тут питання до тебе особисто: чи готовий ти визнати, що Бог може діяти через людей, обставини й інструменти, які тобі не подобаються, які не вписуються в твою карту "правильного" й "духовного"? Часом Бог рухає твоє життя через начальника-невіруючого, через хворобу, через політичну подію, яку ти вважаєш катастрофою. Вірш 7 не залишає тобі затишного кутка, де темрява — це "не Боже": Він каже прямо — Я формую світло, Я творю темряву. Це не означає, що зло — добро. Це означає, що нічого не випадає з-під Його руки, навіть те, що тобі болить найбільше.

Ціна цього розділу — відпустити контроль над тим, як саме має виглядати твоє визволення. Клай не сперечається з гончаром щодо форми. Це важко прийняти, коли твоє життя ліпиться не так, як ти запланував. Але розділ закінчується не приниженням, а запрошенням, широким, як земля: "Зверніться до Мене й спасетесь, всі кінці землі" (вірш 22). Ти теж включений у це "всі".

• Господи, навчи мене довіряти Тобі навіть тоді, коли визволення приходить не тим шляхом, який я обрав би сам.
• Прости мені моменти, коли я сперечався з Тобою, як горщик із гончарем, замість того щоб довіритись Твоїй руці.
• Дай мені очі побачити Твою руку навіть у людях і подіях, які здаються мені далекими від віри.
• Нехай правда й спасіння проростуть у моєму житті так, як дощ пробуджує землю — Ти Той, Хто це чинить, не я.
• Прийми мене серед "усіх кінців землі", яких Ти кличеш звернутися до Себе й спастися.

• Чи є в моєму житті людина або обставина, яку я вважаю "непридатною", через яку, можливо, Бог насправді діє?
• Коли я востаннє сперечався з Богом про форму, яку набуває моє життя, замість того щоб довіритись Йому як гончареві?
• Вірш 7 каже, що Бог творить і мир, і лихо. Чи можу я чесно сказати Богу, що болить у моєму житті, не звинувачуючи Його й не заперечуючи Його присутність у цьому болю?
• Заклик у вірші 22 звернений до "всіх кінців землі" — чи справді я вірю, що це запрошення настільки широке, що включає й мене, з усім, чим я є?
• Чи живу я так, ніби Бог справді "Бог, і нема більше іншого", чи я тихо тримаю запасні "боги" — контроль, план, репутацію — на випадок, якщо Він підведе?