Пісня над піснями 5

Ця глава має три рухи, і між ними — різкий емоційний обрив, майже як зміна сну.

Спочатку — мить повного здійснення (5:1). Він каже: «Прийшов я до саду свого» — те, про що вона молилася наприкінці 4-ї глави («Хай коханий мій прийде до саду свого»), сталося. Немає сорому, немає стриманості — є їжа, мед, вино, і навіть заклик до інших: «Споживайте, пийте до схочу, кохані!» Це вершина радості в шлюбі, без жодної провини Tyndale.

І одразу — обрив. З 5:2 починається сцена, майже як сон: вона спить, серце чуває, він стукає в двері. І тут — найлюдськіший момент усієї Пісні: вона вагається. «Зняла я одежу свою, — як знову її надягну?» Дрібні зручності, лінь, звичка — і поки вона морочиться, він зникає. Вона біжить відчиняти, руки в мирі — і нікого немає. Вона гукає, шукає — і натомість стрічає сторожів, які б'ють її й зривають покривало (5:7). Це друга «нічна» сцена в книзі (перша — 3:1-4), але цього разу пошук закінчується раною, а не одразу зустріччю Adam Clarke.

Третій рух (5:8-16) — розмова з дочками єрусалимськими. Вони питають глузливо: «Чим коханий твій кращий?» — і вона відповідає найдовшим описом чоловічого тіла в усій Біблії: голова як золото, очі як голубки, руки як золоті стовпці зі слонової кости. Це дзеркальна пара до опису її тіла в 4-й главі — тепер вона хвалить його.

Глава закінчується на півслові, майже без завершення (16-й вірш обривається твердженням «Оце мій коханий» — і в єврейському тексті продовження цієї думки йде вже в 6-й главі). Християни здавна сперечалися, чи це просто поетична пісня про людське кохання, чи алегорія стосунків Бога з церквою John Gill — і обидва читання щось важливе бачать саме в цій главі: ціну зволікання й біль пошуку того, хто, здається, відійшов.

Традиція приписує Пісню над піснями Соломону (десь 970-930 роки до Христа), і заголовок книги («Пісня над піснями, що Соломонова») підтримує це. Соломон, за 1 Царів 4:32, склав тисячу п'ять пісень — ця могла бути найкращою з них. Частина сучасних дослідників, звертаючи увагу на мовні риси в інших главах книги, припускає пізніше редагування тексту, аж до персько-грецького періоду (5-3 століття до Христа), але навіть тоді ядро пісень цілком могло сягати часів Соломона.

Це поезія весільного кохання, і вона написана мовою, дуже подібною до єгипетських і давньоближньосхідних любовних пісень того часу — з садами, ароматами, образами тіла, порівнюваного з тваринами, коштовностями й архітектурою. Опис чоловічого тіла в 5:10-16 — це жанр, який називають «васф» — поетичний перелік частин тіла коханої людини, поширений на весіллях стародавнього Близького Сходу.

Сцена з нічними сторожами (5:7) — не вигадка поета: у стародавніх містах, обнесених мурами (як Єрусалим), справді патрулювали сторожі, які мали право зупиняти й перевіряти людей, що ходять вулицями вночі. Жінка, яка блукає містом сама в темряві, шукаючи когось, ризикувала бути прийнятою за підозрілу — і саме так з нею й повелися.

Важливо: ця книга — єдина в усій Біблії, де голос жінки звучить так само вагомо, як голос чоловіка, і навіть частіше. Вона говорить, шукає, описує, ініціює. Це вже саме по собі щось каже про те, як Бог дивиться на кохання між чоловіком і жінкою.

גַּן (gan, H1588) — «сад» (5:1). Огороджене, захищене місце — те саме слово, що описує Едем. Тут це образ інтимності, яка нарешті відкрита і в якій можна безмежно насолоджуватися Strong's.

דּוֹד (dôwd, H1730) — «коханий» — слово, яке повторюється майже в кожному вірші цієї глави (2, 4, 5, 6, 8, 9, 10). Корінь слова пов'язаний з ідеєю «кипіти» — це не холодна прихильність, а гаряче, пристрасне почуття Strong's.

פָּתַח (pâthach, H6605) — «відчинити» (5:2, 5, 6). Це слово скріплює всю сцену: він просить відчинити, вона встає відчинити, вона відчиняє — і його немає. Одне слово тримає весь драматичний нерв уривка.

מֵעֶה (mêʻeh, H4578) — «нутро», внутрішні органи (5:4). У 5:4 це слово описує, як усередині неї все стрепенулося, коли він простяг руку крізь отвір — глибоке, майже фізичне хвилювання. Цікаво, що те саме слово в 5:14 описує його «лоно» — там воно перекладене буквально, тілесно.

רָדִיד (râdîyd, H7289) — «покривало» (5:7), яке зривають сторожі. Це слово означає щось розгорнуте, наче плащ чи серпанок — символ гідності й захисту, зірваний із неї грубо.

אַהֲבָה (ʼahăbâh, H160) — «любов» (5:8), у фразі «я хвора з кохання». Слово просте, але тут воно несе вагу хвороби, знемоги — кохання, яке буквально виснажує тіло.

כַּלָּה (kallâh, H3618) — «наречена» (5:1), від кореня, що означає «завершений, довершений» — вона названа «довершеною» ще до того, як шлюб фізично здійснився повністю Strong's.

Багато вчителів церкви, від давніх часів до Реформації, читали цю главу як картину Христа і церкви Jamieson-Fausset-Brown. «Прийшов я до саду свого» звучить як голос Христа, що входить у життя тих, хто належить Йому, — а мед, мирро, вино й молоко нагадують дари, які Він приносить: Свою присутність, Свою жертву (мирро — той самий дар, що приносили Йому волхви і яким омили Його тіло перед похороном), Свою радість.

Найпряміший і найяскравіший відгомін — у 5:2: «Стукає. Відчини мені» — це майже дослівно перегукується з Об'явлення 3:20, де Христос стоїть біля дверей і стукає. І там, і тут ідеться про те саме: любов, яка чекає на відповідь, і людське серце, яке — навіть люблячи — може вагатися, шукати відмовки, зволікати з дверима.

Заклик у 5:1 «споживайте, пийте до схочу» перегукується з останнім закликом усієї Біблії — Об'явлення 22:17: «хто прагне, хай прийде, і хто хоче, хай воду життя бере дармо». Обидва тексти запрошують до бенкету без сорому й без міри.

Але тут варто бути чесним: Пісня над піснями не пророкує Христа прямо, як, скажімо, Ісая 53. Це образ, тип, відлуння — і читачі по-різному ставляться до того, наскільки далеко можна заходити в цій алегорії. Католицька й православна містична традиція (Оріген, Бернар Клервоський) бачили тут душу, що шукає Бога; Реформатори частіше наголошували на буквальному значенні — шлюбному коханні, освяченому Богом, — і бачили в тексті лише непрямий натяк на стосунки Христа з церквою. Обидва читання можуть співіснувати, якщо не забувати, що перше і найголовніше значення тексту — це реальне кохання реальних людей.

Знаєш, що найболючіше в цій главі? Не те, що коханий пішов. А те, чому вона не встала одразу.

«Зняла я одежу свою, — як знову її надягну? Помила я ніжки свої, — як же їх занечищу?» Це не ненависть і не байдужість. Це просто зручність. Тепле ліжко проти холодної підлоги. І поки вона зважує ці дрібниці, момент минає, і того, хто стукав, уже немає.

Скільки разів це — твоя історія з Богом? Він стукає — тихим переконанням, незручним закликом, запрошенням встати посеред ночі й щось зробити, простити, покаятися, змінитися — а ти рахуєш ціну взуття й чистих ніг. І поки рахуєш, стук стихає.

А потім — найгірше — коли ти нарешті встаєш і йдеш шукати, тебе можуть поранити не вороги, а свої: сторожі міста, люди церкви, ті, хто мав би тобі допомогти знайти дорогу, а натомість б'ють і зривають покривало. Ця глава не приховує, що шукання Бога іноді коштує болю від рук людей, які мали б бути на твоєму боці.

І все ж вона не зупиняється на рані. Вона йде далі — говорить про Нього, описує Його з голови до ніг, з такою любов'ю, що навіть насмішкувате запитання перетворюється на найдовший гімн у книзі.

Ціна, яку просить ця глава: встань зараз, поки Він ще стукає. Не чекай, поки зручність переможе. А якщо ти вже прогаяв момент і тепер шукаєш — не дай рані від людей зупинити твій пошук Бога.

• Господи, прости мені за всі рази, коли Ти стукав, а я зважував зручність замість того, щоб устати й відчинити.
• Навчи мене впізнавати Твій голос навіть тоді, коли Ти приходиш у незручний час.
• Зціли мене від ран, які я отримав від людей церкви, коли шукав Тебе, і не дай цим ранам зупинити мій пошук.
• Дай мені серце, яке хворіє з любові до Тебе так само сильно, як хворіє наречена в цій главі.
• Навчи мене говорити про Тебе іншим так само щиро й детально, як вона описує свого коханого.

• Коли востаннє ти відчував, що Бог «стукає», а ти знаходив причину не встати?
• Яка твоя «зручність» — тепла ковдра, чиста нога — найчастіше коштує тобі втраченої близькості з Богом чи з людьми, яких ти любиш?
• Чи були в тебе рани від «сторожів» — людей віри, які замість допомоги завдали болю? Що ти з цим болем зробив: поховав його чи дав йому зупинити тебе?
• Якби тебе сьогодні запитали «чим Він кращий?» — чи зміг би ти відповісти так само конкретно й з такою пристрастю, як вона у віршах 10-16?
• Що в твоєму житті виглядає як любов, але насправді — це лінь, замаскована під обережність?