Пісня над піснями 3

Ця пісня має три чіткі рухи, і кожен вартий того, щоб на ньому зупинитись.

Перший рух (вірші 1–4) — це нічний неспокій. Наречена лежить на своєму ложі, і його немає поруч. Не сказано, що сталося — просто раптова відсутність. І замість того, щоб чекати, вона встає й іде шукати його вулицями міста, серед ночі, повз сторожів, які могли б прийняти самотню жінку на нічній вулиці зовсім не за шукачку кохання. Тричі повторюється те саме дієслово — «шукала» (בָּקַשׁ, baqash) — і тричі те саме гірке визнання: «не знайшла» Strong's. А потім раптовий поворот: небагато пройшла — і знайшла. Не через хитрість, не через довгі пошуки — а майже випадково, одразу після того, як здалося, що все марно. Вона хапає його й не відпускає, аж поки не приводить у дім матері.

Другий рух (вірш 5) — це рефрен, який ми вже чули в 2:7 і почуємо знову в 8:4: заклинання дочок єрусалимських не будити любов, доки вона сама не захоче прокинутись. Це немов подих між сценами — попередження, що любов має свій час, і її не можна форсувати.

Третій рух (вірші 6–11) — цілком інша картина. Голос за кадром питає: «Хто це виходить із пустелі, немов стовп диму?» І перед нами розгортається весільна процесія Соломона: шістдесят озброєних воїнів навколо ложа, розкішні ноші зі срібла, золота і пурпуру, і нарешті — сам цар у вінку, який мати одягла на нього в день весілля.

Найлегше пропустити, що ці дві сцени — нічні пошуки і денна царська процесія — стоять поруч навмисно Adam Clarke. Любов, яка щойно металася вночі в страху й відчаї, тепер веде до трону, до слави, до весілля. У більшій структурі книги це один з поворотних моментів — перехід від туги до зустрічі, який готує ґрунт для весільної пісні глави 4.

Тлумачі здавна розходяться в тому, як читати цю книгу взагалі: чи це просто оспівування людського шлюбу й тілесної любові (так читають багато сучасних коментаторів), чи алегорія стосунків Бога і Його народу, Христа і Церкви (так читали і юдейські равини, і майже всі християнські тлумачі до Нового часу) John Gill. Ця глава — один з найсильніших аргументів на користь другого прочитання, бо мова нічних пошуків настільки перегукується з мовою псалмів про шукання Бога.

Пісня над піснями традиційно приписується Соломону (правив приблизно 970–930 рр. до н.е.), і сам текст постійно повертається до нього як до центральної постаті — тут згадано і його ложе, і його ноші, і його весільний вінок. Але серед дослідників немає одностайності щодо точного часу написання: мова та деякі слова (наприклад, слово «ноші» — аппіріон, ймовірно єгипетського походження) наводять декого на думку про пізніший період, можливо аж до персидської доби (V–IV ст. до н.е.). Так чи інакше, книга дихає атмосферою царського двору — золото, срібло, пурпур, ліванське дерево, миро й ладан — розкішшю, яка асоціювалась саме з епохою Соломона, коли Ізраїль торгував із сусідніми царствами і будував храм із кедрів Ливану.

Уявіть собі стародавнє близькосхідне місто вночі: вузькі вулиці без ліхтарів, міські ворота зачинені, а на мурах чи перехрестях чергують нічні сторожі — не поліція в сучасному сенсі, а озброєні охоронці, чиєю роботою було затримувати підозрілих людей після заходу сонця. Жінка, яка сама виходить шукати когось уночі, ризикує — і саме тому зустріч зі сторожами така напружена.

Весільна процесія в кінці глави також малює впізнавану картину: наречений (тут — цар) прибуває до нареченої в супроводі озброєної охорони через небезпечну дорогу (можливо, через пустелю — «стовп диму» пахощів здалеку), сидячи в розкішних ношах, а мати вдягає на нього вінок у день весілля. Це не вигадка поета — археологія і паралельні тексти стародавнього Близького Сходу підтверджують, що царські весілля супроводжувалися саме таким пишним видовищем, з військовим ескортом і символічними прикрасами.

Книга ввійшла до єврейського канону як частина «Мегілот» (п'яти сувоїв), яку читали на Пасху, — саме тому, що юдейська традиція здавна бачила в ній алегорію любові Бога до Ізраїля, виведеного з Єгипту.

Ключове слово всієї глави — בָּקַשׁ (baqash), H1245, «шукати», що зустрічається у віршах 1, 2 і 3. Це не випадковий пошук — слово вживається навіть у контексті молитви й поклоніння, тобто це шукання всім єством, а не побіжний погляд Strong's. Поруч із ним постійно стоїть נֶפֶשׁ (nephesh), H5315 — «душа», буквально «дихаюча істота», ціле єство людини, а не якась відокремлена духовна частина. Коли текст каже «той, кого полюбила душа моя», він каже: той, кого прагне все моє живе єство.

Дієслово אָהַב (ʼahab), H157, «любити» (вірші 1–4), — те саме слово, яким описується і подружня, і Божа любов у Старому Завіті; воно однаково природно лягає і в еротичну пісню, і в заповідь «люби Господа Бога твого».

У вірші 4 різкий контраст: אָחַז (ʼachaz), H270 — «схопила, вхопила», і רָפָה (raphah), H7503 — «відпустити, послабити». Вона хапає і не відпускає — фізична, майже відчайдушна впертість любові, яка знайшла те, що шукала Strong's.

У другій частині глави з'являється новий словниковий пласт — царський і військовий: גִּבּוֹר (gibbowr), H1368, «могутній воїн», у вірші 7, і חֶרֶב (chereb), H2719, «меч», у вірші 8 — слова війни й сили, які раптово оточують образ ложа й весілля. А в останньому вірші — עָטַר (ʻatar), H5849, «увінчати», звідки й עֲטָרָה (ʻataarah), H5850, «вінець» — слово, що описує коронацію, materially здійснену руками матері в день радості серця його.

Багато поколінь християнських читачів чули в цій нічній сцені відлуння власного духовного досвіду: пори, коли Бог здається відсутнім, коли молитва наче йде в порожнечу, і єдине, що залишається — встати й іти шукати, навіть коли не знаєш точно, куди йти Jamieson-Fausset-Brown. Ісая напише про такий самий нічний пошук: «за Тобою душа моя тужить вночі... дух мій... спозаранку шукає Тебе» ( Ісая 26:9). А сама структура — «шукала, та не знайшла... небагато пройшла — і знайшла» — передвіщає обіцянку: «шукайте Господа, доки можна знайти Його» ( Ісая 55:6).

Апостол Петро говорить про віруючих, які люблять Того, Кого не бачили (1-е Петра 1:8) — точнісінько позиція нареченої тут: вона любить того, кого немає поруч, і саме ця відсутність робить любов гострішою, а не слабшою.

Найяскравіший відгук, однак, — у розмові Ісуса з Петром після воскресіння: «Симоне, сину Йонин, чи кохаєш Мене?» ( Івана 21:17), де вживається те саме поняття пристрасної, особистої любові, яку не можна замінити службою чи знанням — тільки визнанням серця.

А царська процесія в кінці глави, з вінком, покладеним матір'ю на голову царя в день його весілля, віддалено малює образ, який Одкровення доведе до кінця: Христос як Наречений, що приходить за Своєю Церквою, і день, коли Церква нарешті побачить Царя у славі. Це не пряме пророцтво — Пісня не цитується так у Новому Завіті, — але це тихий відгук того ж самого візерунка: любов, яка шукає в темряві, зрештою приводить до весілля при світлі.

Чи знаєш ти це відчуття — лежати вночі й розуміти, що Той, Кого ти любиш, наче зник? Не тому, що ти перестав вірити, а тому, що Він просто мовчить. Ця глава не соромиться такого досвіду. Вона не каже: «просто молись сильніше, і відчуття повернеться». Вона показує жінку, яка встає з ліжка й іде — фізично, ризиковано, серед ночі — шукати.

Ось де ця глава тисне на тебе: чи готовий ти встати? Легко залишатись під ковдрою духовного затишку, чекаючи, поки Бог сам прийде туди, де тобі зручно. Але тут наречена не чекає. Вона йде вулицями, ризикує зустріти сторожів, які можуть її не зрозуміти, і навіть після невдачі йде далі. Ціна, яку просить ця глава, — не сентиментальність, а рух. Реальний, незручний пошук Бога тоді, коли Його наче немає.

І зверни увагу на іншу деталь: коли вона нарешті знаходить Його, вона хапає — і не відпускає. Не «приємно було зустрітись, побачимось ще колись». А чіпляння всім тілом, усією волею. Якщо твоя молитва останнім часом була ввічливою, спробуй бути чіпким.

І нарешті — попередження в 5-му вірші, яке легко проґавити: не буди любов, доки вона сама не забажає прокинутись. Це слово проти нашої культури миттєвого задоволення. Деякі речі в стосунках з Богом не форсуються — ні духовні переживання, ні дари, ні близькість. Вони приходять у свій час. Твоя робота — не примушувати Бога відчуватись близьким, а залишатись вірним у пошуку, навіть коли Він мовчить.

• Господи, прости мені ті ночі, коли я відчував Твою відсутність і просто перегортався на другий бік замість того, щоб встати й шукати Тебе.
• Дай мені впертість тієї жінки — хапатись за Тебе і не відпускати, навіть коли молитва здається марною.
• Навчи мене не форсувати те, що тільки Ти можеш пробудити у свій час — близькість, розуміння, мир.
• Дякую, що Ти не соромишся моєї туги за Тобою — Ти Сам вклав у мене цю жагу шукати.
• Прийди, Царю, у славі, як прийшов Соломон у той весільний день — і нехай я буду серед тих, хто вийде дивитись на Тебе з радістю.

• Коли Бог востаннє здавався мені відсутнім — і що я тоді насправді зробив: встав і шукав, чи просто чекав, доки минеться?
• Чи є в моєму житті "сторожі" — люди чи обставини, — яких я боюся запитати про Бога прямо, як ця жінка боялася, але все одно запитала?
• Чи я коли-небудь намагався форсувати духовне переживання замість того, щоб дозволити любові "прокинутись" самій?
• Коли я нарешті "знаходжу" Бога після періоду мовчання — чи я хапаюся за Нього міцно, чи швидко відпускаю і повертаюся до звичного життя?
• Що для мене означало б "встати вночі" сьогодні — який конкретний, незручний крок пошуку я уникаю?