Екклезіяст 5

Цей розділ — це три картини, і кожна закінчується тим самим питанням: а де в цьому Бог? Спочатку — сцена в храмі (вірші 1–7): не поспішай говорити перед Богом, не давай легковажних обітниць, бо слова, кинуті нашвидкуруч, мають вагу, навіть коли ти цього не відчуваєш. Потім — сцена на вулиці, у державі (вірш 8): ти бачиш, як бідних тиснуть, як правду ламають — і Кохелет каже: не дивуйся. Далі — найдовша сцена, про гроші (вірші 9–17): людина, яка любить срібло, ніколи не насититься; багатство росте — і росте кількість тих, хто його проїдає; а найгірше — можна все життя стерегти капітал і втратити його за одну нещасливу мить, і піти з цього світу голим, як прийшов. І нарешті — несподіваний поворот у кінці (вірші 18–19): їж, пий, знаходь радість у своїй праці, бо це — дар від Бога, а не твоя заслуга.

Легко пропустити, що це не заклик "не переживай, все одно нічого не зміниш". Автор не каже "плюнь на несправедливість". Він каже: над тим, хто гнобить, є вищий, а над тим вищим — ще вищий, аж до Всевишнього Keil-Delitzsch Old Testament. Це втіха для того, хто безсилий щось змінити просто зараз — не тому, що зло не має значення, а тому, що воно не залишиться непоміченим.

Структура розділу — рух від слова до праведності, від праведності до грошей, від грошей до вдячності. Це серце всієї книги Екклезіяста: під сонцем усе — пара, дим, що зникає (це і є те слово "марнота", яке звучить рефреном по всій книзі), і саме тому єдина розумна відповідь — не накопичувати, а приймати кожен день з рук Бога.

Тут християни читають по-різному вірш 8: одні бачать у "високий пильнує над високим" чисто політичну картину — ланцюг чиновників, кожен з яких дивиться на нижчого і сам підзвітний вищому, суцільна бюрократія й корупція. Інші бачать тут богословське твердження про Боже провидіння над усіма земними властями. Обидва читання не виключають одне одного — Кохелет часто говорить одразу на двох рівнях.

Книгу традиційно приписують Соломону (X століття до Р.Х.), і сам текст — устами "проповідника", сина Давидового — грає з цим образом. Але багато дослідників, дивлячись на мову книги (пізні арамеїзми, слова, схожі на персидські запозичення), датують остаточний текст значно пізніше — приблизно перською або ранньоеллінською добою, десь між V і III століттями до Р.Х. Тобто це може бути мудрець, який пише під літературним іменем Соломона — прийом, звичний для стародавньої мудрісної літератури.

Слово, перекладене як "край" у вірші 8 (מְדִינָה, medinah) — це те саме слово, яким пізніше називали персидські провінції в книгах Естер та Ездри. Уяви собі велику імперію з шарами адміністрації: місцевий чиновник підзвітний намісникові, намісник — сатрапу, сатрап — цареві. Кожен наглядає за нижчим і сам під наглядом вищого. Саме такий світ бачить читач цього вірша — світ, де маленька людина стоїть унизу піраміди з чиновників, і кожен над нею бере свою частку.

Храм у вірші 1 — це реальна будівля, куди люди приходили приносити жертви й давати обітниці. У стародавньому Ізраїлі обітниця Богові була юридично серйозною справою (див. Числа 30) — не побажання, а зобов'язання, яке можна було затягти або зламати з реальними наслідками. Кохелет говорить до людей свого часу, які, приходячи в святилище, могли легко наобіцяти щось у пориві емоцій, а потім забути або зволікати — саме тому текст так наполегливо каже: краще взагалі не обіцяти.

Ключове слово всієї книги ховається і тут: הֶבֶל (hebel, H1892) — "марнота", у вірші 7. Буквально це означає пару, дихання, те, що щезає, щойно ти намагаєшся це вхопити Strong's. Кохелет застосовує це слово до снів, слів і, у вірші 10, до самого багатства — все воно як подих на морозному повітрі.

У вірші 1 звучить наказ שָׁמַר (shamar, H8104) — "стережи" свою ногу. Це те саме слово, яким описують вартового на мурі або пастуха, що пильнує отару: не пасивне "будь обережний", а активна, зосереджена увага Strong's.

Слово כְּסִיל (kesil, H3684), "безглуздий" у віршах 1, 3 і 4, дослівно означає "товстий" — не в сенсі тілесної повноти, а притупленої, загуслої свідомості, людини, чиє серце заплило жиром і не чує Strong's. Це не той, хто не знає, а той, хто не хоче знати.

У вірші 5 ключове слово — שְׁגָגָה (shegagah, H7684), "помилка" — термін із жертовного закону, що означає ненавмисний гріх, скоєний через недбалість, а не злий намір Strong's. Саме таку відмовку Кохелет забороняє казати ангелу Божому — "це була помилка" не звільняє від відповідальності за дану обітницю.

І в самому серці другої половини розділу стоїть יִתְרוֹן (yithron, H3504, вірш 9) — "зиск", "прибуток", буквально те, що залишається понад усе витрачене Strong's. Це рахункове слово, слово бухгалтера — і саме його Кохелет знову і знову ставить під сумнів: яка зрештою користь людині від усього, що вона нажила?

Цей розділ не пророкує Христа прямо, але він розчищає ґрунт, на якому Його слова падають з повною силою. Коли Ісус розповідає притчу про багатого дурня, який будує нові житниці й каже собі "спочивай, їж, пий, веселись", а тієї ж ночі помирає ( Луки 12:16–21) — Він майже цитує вірші 12–16 цього розділу: людина стереже багатство собі на лихо, а помирає гола, як і прийшла. Ісус доводить думку Кохелета до її логічного вістря і додає ім'я цій людині: "безумний".

Заклик "не квапся своїми устами... нехай нечисленними будуть слова твої" (вірш 1) відлунює в словах Ісуса про клятви: "Хай буде слово ваше: так — так, ні — ні" ( Матвія 5:37). Обидва тексти стоять на одному переконанні: Бог чує кожне слово, і легковажна мова перед Ним — не дрібниця.

А обіцянка вкінці розділу — що їжа, праця й радість є Божим дарунком (вірші 18–19) — знаходить своє повне звучання в словах Ісуса про життя з надлишком ( Івана 10:10) і в Його заклику не журитися про завтра, бо Отець знає, що вам потрібне ( Матвія 6:25–34). Кохелет каже: прийми сьогоднішній день як дар, бо завтра не гарантоване. Ісус каже те саме — і додає, чому це можна робити без страху: бо Отець піклується.

Прочитай ще раз вірш 1. Скільки разів ти говорив Богові щось, що насправді не мав на увазі — обіцянку "почну ходити в церкву щонеділі", "буду молитися щодня", кинуту в момент кризи чи вдячності, а потім забуту за тиждень? Кохелет не соромить тебе за це для того, щоб ти почувався винним. Він хоче, щоб ти зрозумів: слова перед Богом — це не повітря. Він на небі, ти на землі — і саме тому твої слова мають бути рідкісні й важкі, а не численні й легкі.

А потім — гроші. Чесно спитай себе: скільки часу твого розуму займає думка про те, чого тобі ще бракує? Дім, зарплата, пенсія, безпека на старість. Кохелет не каже "не працюй" і не каже "не май грошей" — вірш 18 прямо називає багатство Божим дарунком. Але він каже: якщо твій сон псується від ситості, якщо твоє серце ніколи не насититься сріблом — ти вже служиш не Богові.

Ось ціна, яку цей розділ вимагає від тебе: перестань обіцяти Богові те, чого ти не збираєшся виконувати, і перестань шукати в грошах те, що вони не можуть дати — спокій. Натомість — прийми сьогоднішню їжу, сьогоднішню працю, сьогоднішню радість буквально як подарунок з руки, яка тебе любить. Це важче, ніж здається: приймати дар означає визнати, що ти не сам собі його заробив.

• Господи, прости мені за слова й обіцянки, які я кидав Тобі нашвидкуруч, а потім забував виконати — навчи мене говорити менше і зважувати кожне слово перед Тобою.
• Коли я бачу несправедливість навколо себе і відчуваю безсилля щось змінити, нагадай мені, що Ти бачиш усе згори і жоден гнобитель не втече від Твого суду.
• Визволи моє серце від любові до грошей — від того постійного відчуття, що мені ще чогось бракує, навіть коли в мене є достатньо.
• Дай мені сьогодні справді побачити їжу на моєму столі, роботу моїх рук і кожну малу радість як дар з Твоєї руки, а не як щось, що я собі заробив.
• Навчи мене боятися Тебе так, як цей розділ каже — не жахом, а благоговінням, яке тримає мій язик і моє серце на місці.

• Яку обіцянку я дав Богові, яку так і не виконав? Чому я досі не повернувся до неї?
• Коли я молюся або говорю про Бога, чи роблю це швидко й механічно, чи справді усвідомлюю, що стою перед живою Особою?
• Побачивши несправедливість, я реагую скаргою, цинізмом чи мовчазною довірою до того, що Бог бачить? Що це говорить про моє серце?
• Скільки моїх думок за звичайний день зайняті грошима, майном чи фінансовою безпекою — і скільки зайняті вдячністю за те, що я вже маю?
• Чи вмію я справді "їсти й пити з радістю" — насолоджуватись простим сьогоднішнім днем, — чи завжди живу з поглядом, спрямованим на те, чого ще бракує?