Псалми 135

Цей псалом — це велика літанія, побудована як пісня-відповідь: хтось (мабуть, священик чи левит) співає рядок про те, що зробив Бог, а весь народ відповідає одним і тим самим приспівом — "бо навіки Його милосердя". Двадцять шість разів поспіль. Це не поетична лінь автора — це навмисне повторення, щоб правда вбилася в тебе, як цвях, а не просто прослизнула повз Keil-Delitzsch Old Testament.

Рух псалма чіткий, і його легко пропустити, якщо читати по одному вірші. Спочатку — потрійний заклик прославляти (вірші 1–3): Господа, Бога богів, Владику владик — ніби наростає гучність. Потім — Бог творіння (4–9): небо, земля над водою, сонце, місяць, зорі. Потім — Бог історії, конкретно історії Ізраїля (10–22): побиття первістків Єгипту, вихід, розділене Червоне море, потоплений фараон, дорога через пустелю, розбиті царі Сигон і Ог, земля, дана у спадщину. І тут стається поворот, який легко не помітити: вірш 23 раптом переходить від "тоді" до "нас" — "Хто про нас пам'ятав у пониженні нашім". Творець неба й землі, переможець фараонів — це той самий Бог, який пам'ятає про тебе, коли ти принижений. А потім — ще ширше: вірш 25 каже, що Він дає хліб "кожному тілові", не тільки Ізраїлю. Псалом закінчується тим же покликом до подяки, з яким почався.

Матью Генрі помічає, що причини для хвали тут — не тільки те, що Бог зробив, а й те, який Він є в Собі: добрий, і сама хвала — приємна справа, не тягар Matthew Henry. Джон Гілл звертає увагу, що потрійне "хваліть" на початку деякі християни здавна читали як натяк на Трійцю John Gill — це не обов'язковий, але цікавий шар прочитання.

Цей псалом (у більшості англійських і єврейських видань — Псалом 136, бо українське видання, яке ти читаєш, використовує іншу, давнішу нумерацію) традиційно називають "Великим Галелем" — його співали на Пасху, після вечері. Він стоїть у книзі Псалмів як своєрідний підсумок: перед ним — заклик до хвали ( Псалом 134), після нього — плач вигнанців у Вавилоні ( Псалом 136 за твоєю нумерацією, "При річках Вавилонських"). Тобто це остання пісня радості перед тим, як книга зануриться у морок.

Точну дату написання ніхто не знає напевно, але мова й стиль — повторення приспіву, збірний перегляд усієї історії Ізраїля від творіння до заволодіння землею — вказують на пізній, післявигнанський період (десь після 538 р. до Р.Х., коли євреї повернулися з вавилонського полону) або принаймні на храмове богослужіння того часу. Це не приватний вірш одного поета — це літургійний текст, зроблений для хору й народу разом, майже як приспів гімну, який знає напам'ять кожен, хто входить у двір храму.

Такий самий приспів — "бо навіки Його милосердя" — зустрічається й в інших місцях: коли Соломон освячував храм, коли цар Йосафат виводив військо на битву (і Господь дав перемогу без бою), коли клали основу Другого храму після повернення з Вавилону. Це був майже "державний гімн" вдячності, який співали в переламні моменти — при відкритті, при перемозі, при відновленні. Тобто цей псалом народжений не з кабінетної теології, а з реального досвіду народу, який пережив рабство в Єгипті, довгу мандрівку пустелею, завоювання землі і — найсвіжіше в пам'яті слухачів — руйнування Єрусалима і повернення з вигнання. Коли вони співали про фараона, потопленого в морі, вони чули відлуння власної історії: Бог, Який колись визволив їх з Єгипту, недавно визволив їх і з Вавилону.

Варто також знати: нумерація псалмів у твоєму виданні (Огієнка) на один номер менша за англійську й єврейську традицію в цій частині Псалтиря — тому цей псалом у більшості світових перекладів має номер 136, а не 135. Це просто питання лічби розділів, зроблене ще в грецькому та латинському перекладах, — сам текст той самий.

Саме слово "хваліть" у вірші 1 — це הָלַל (hâlal, H1984) — той самий корінь, що й у слові "алілуя". Воно означає не тихе схвалення, а гучне, майже несоромне сяяння словом: показувати комусь, наскільки Він добрий, вголос Strong's. А скорочене ім'я Бога יָהּ (Yâhh, H3050), яке теж стоїть у першому вірші, — це стиснута форма повного імені יְהֹוָה (Yᵉhôvâh, H3068), особистого, заповітного імені Бога, яке через увесь псалом повторюється як підмет майже кожної дії.

У вірші 4 Ізраїль названий סְגֻלָּה (çᵉgullâh, H5459) — "власність", "скарб, закритий і збережений для когось особисто". Це слово буквально означає щось замкнене, дороге, що не викидають і не роздають чужим — так Бог назвав Свій народ Своїм.

У віршах 8 і 10 повторюється дієслово נָכָה (nâkâh, H5221) — "вдарити", і саме воно застосоване і до первістків Єгипту, і до "великих царів". Той самий удар долі, показаний двічі — раз проти гнобителя, раз проти захопника землі.

Слово "спадщина" у вірші 12 — נַחֲלָה (nachălâh, H5159) — це не просто "власність", а "успадковане", те, що переходить від батька до сина назавжди, як родовий наділ Strong's.

А найважливіше, мабуть, слово ховається у самому приспіві: "навіки" — עוֹלָם (ʻôwlâm, H5769), з вірша 13, буквально "точка, за якою зникає горизонт часу" — і в минуле, і в майбутнє. Двадцять шість разів це слово каже: те, що Бог зробив, ніколи не закінчується.

Юдейська традиція здавна називала цей псалом "Великим Галелем" і співала його на Пасхальній вечері, після трапези. Це майже напевно означає, що коли Ісус з учнями "проспівавши хвалебну пісню, пішли на гору Оливну" в ніч перед розп'яттям ( Матвія 26:30), серед пісень, які вони співали, могли лунати ці самі слова: "бо навіки Його милосердя". Іншими словами — Ісус, іде назустріч хресту, промовляє цей приспів вустами.

Псалом рухається від творіння через визволення до "хліба для кожного тіла" (вірш 25) — і саме цей рух завершується в Ньому. Апостол Павло каже, що все створено через Христа і для Христа ( Колосян 1:16) — тож Той, Хто "розумом небо вчинив" у вірші 5, і є Той, Хто прийшов у плоті. Він же — справжній Хліб життя, даний не тільки Ізраїлю, а "кожному тілові" ( Івана 6:35, 51) — так, як тут Бог дає хліб усім, без розбору народів.

І сам вихід з Єгипту — Червоне море, розтяте навпіл, фараон, потоплений у своєму насильстві, — Новий Завіт прямо називає прообразом Христового визволення: Лука пише, що на горі Преображення Мойсей і Ілля говорили з Ісусом про Його "вихід" ("ексодос" — те саме слово), який Він мав здійснити в Єрусалимі ( Луки 9:31). Тобто цей псалом — не просто спогад про давню подію. Він — репетиція більшого визволення, яке ще мало відбутися.

Спробуй чесно: коли ти востаннє дякував Богу двадцять шість разів поспіль за одне й те саме? Ми звикли дякувати один раз, побіжно, і рухатися далі. Цей псалом каже: ні, зупинися, повтори, ще раз повтори — не тому, що Бог глухий, а тому, що ти забудькуватий. Твоя пам'ять про Його милість коротша за твою пам'ять про твою кривду. Це і є ціна, яку просить цей текст: не одноразовий спалах вдячності, а дисципліна її, навіть коли не відчуваєш нічого особливого.

І тут є ще одна незручна річ. Псалом хвалить Бога і за створення сонця, і за побиття первістків Єгипту, і за знищення царів Сигона й Ога. Це не м'який, декоративний Бог. Той самий Бог, Який дає тобі хліб щодня (вірш 25), — це Бог, Який судить. Милосердя тут не сентиментальність — це вірність, яка триває навіть тоді, коли доводиться діяти жорстко заради тих, кого Він любить. Якщо ти хочеш Бога тільки лагідного, а не також справедливого, — цей псалом тебе не влаштує. Прийми Його цілим, або не приймай узагалі.

І нарешті — вірш 23. "Хто про нас пам'ятав у пониженні нашім". Не в силі, не в перемозі — в приниженні. Де ти зараз принижений — фінансово, у здоров'ї, у стосунках, у сорому, який носиш мовчки? Псалом каже: Той самий Бог, Який розділив море, пам'ятає саме там. Питання не в тому, чи Він здатний. Питання — чи ти віриш, що Він там, з тобою, зараз.

• Господи, навчи мене дякувати Тобі не один раз, а знову і знову, поки правда про Твою вірність не вкорениться в мені глибше за мою забудькуватість.
• Дякую Тобі за те, що Ти — не лише Творець далеких зірок, а й Той, Хто пам'ятає про мене в моєму приниженні прямо зараз.
• Прости мені, що я часто хвалю Тебе тільки за зручне і мовчу про важке — навчи мене довіряти Тобі і в судах, і в дарах.
• Дякую за хліб, який Ти даєш мені щодня, і за Хліб життя — Христа, Якого Ти дав усьому світові.
• Господи, зроби мене людиною, чия вдячність гучна й нескінченна, як цей приспів — "бо навіки Його милосердя".

• Коли я востаннє дякував Богу за щось конкретне більше одного разу — не побіжно, а свідомо повторюючи подяку?
• Чи є в моєму житті "приниження" (вірш 23), про яке я таємно сумніваюся, чи Бог його взагалі помічає?
• Чи можу я прийняти Бога, Який і дає хліб, і судить царів — чи я хочу собі вигаданого, лише лагідного бога?
• Кому в моєму житті я маю розказати про конкретну милість Божу, яку я досі тримаю тільки для себе?
• Якби мені треба було скласти власний приспів вдячності на кожну подію мого життя за останній рік, які б це були рядки?