Псалми 117

Цей псалом — це вхід у храм, показаний по кроках, наче камера йде за процесією. Спершу — заклик до цілої громади (вірші 1–4): "Дякуйте Господу" — і три групи одна за одною підхоплюють той самий приспів: Ізраїль (звичайний народ), дім Ааронів (священики), і "ті, хто боїться Господа" (мабуть, чужинці, які приєдналися до віри Ізраїля). Це наче хор, де кожен голос додається до попереднього.

Потім тон різко міняється: з’являється одна особа, "я" (вірші 5–18), яка розповідає історію власного порятунку — була в тісноті, оточена ворогами "мов бджоли", штовхнута на падіння — і в кожному епізоді Господь відповідає, рятує, стає силою. Це не абстрактна теологія, це свідчення людини, яка щойно вийшла живою з катастрофи Strong's.

Далі — знову зміна сцени: процесія підходить до брам храму (вірші 19–27). Тут відбувається діалог: голос просить відчинити "брами правди", інший голос відповідає "це брама Господня". І в самому серці цього уривка — один із найдивовижніших образів усієї Біблії: камінь, який будівничі відкинули, став наріжним каменем (вірші 22–23). Одразу після цього — вигук "Осанна" (буквально "Про́симо, Господи, — спаси!", вірш 25) і благословення того, хто йде в ім'я Господнє (вірш 26).

Закінчується псалом особистим сповідуванням (вірші 28–29), і те саме "Дякуйте Господу" повертається, замикаючи коло.

Важлива практична деталь: у Церкві, що йде за грецькою/латинською нумерацією (наприклад, українська православна традиція), цей псалом позначений як 117-й, а в перекладах, що йдуть за єврейською нумерацією (більшість протестантських англомовних Біблій), той самий текст — це Псалом 118. Тож якщо ти шукаєш " Псалом 117" в англійській Біблії, знайдеш зовсім інший, короткий двовірш — не переплутай.

Хто говорить у "я"-частинах — цар (можливо Давид, можливо пізніший цар після перемоги), чи сам Ізраїль, персоніфікований як одна людина — тема, де тлумачі розходяться. Цей псалом — останній з так званого "Єгипетського Галелю" ( Псалми 112–117 за грецькою нумерацією), що співали на Пасху, і саме тому має особливу вагу для розуміння того, що робив Ісус того вечора, коли востаннє вечеряв з учнями.

Точну дату написання встановити неможливо — вчені пропонують діапазон від часів Давида чи Соломона (приблизно 1000–950 до Р.Х.), коли цар після воєнної перемоги йде вдячно до храму, до повоєнного часу після повернення з вавилонського полону (після 539 до Р.Х., коли перси дозволили юдеям повернутися й відбудувати Єрусалим і храм). Обидва варіанти мають сенс: мова про порятунок від оточення "народами", про повернення живим, про вхід у відбудований чи заново освячений храм — усе це пасує і до царської перемоги, і до громади, яка щойно пережила national катастрофу і тепер знову збирається на служіння.

Що точно відомо: цей псалом входить до групи псалмів 112–117 (за грецькою нумерацією; 113–118 за єврейською), яку юдеї називають "Галель" ("Хвала") і співали під час великих свят — особливо Пасхи, коли згадували вихід із єгипетського рабства. Ці псалми співали двічі: перед пасхальною вечерею і після неї. Це означає, що коли Ісус зі своїми учнями "проспівавши псалми, пішли на гору Оливну" ( Матвія 26:30) після Тайної Вечері, слова цього самого псалма — включно з "Я не помру, але житиму" і "Покарати мене — покарав був Господь, та смерти мені не завдав" — могли буквально звучати з його вуст за кілька годин до арешту.

Обстановка тексту — жива, тілесна: процесія людей піднімається до брам храму на горі Сіон, несучи жертовну тварину, яку прив'язують мотузками до рогів жертівника (вірш 27) — це не метафора, це реальний ритуал жертвопринесення, який відбувався щодня в Єрусалимі.

Ключове слово всього псалма — הָלַל (hâlal, H1984), від якого й походить наше "алілуя". Це слово у вірші 1 ("Дякуйте") означає не тиху вдячність подумки, а буквально "сяяти", "голосно прославляти" — навіть із відтінком "здаватись безумцем" від захвату [[cite:strongs]