Естер 14

Те, що ти щойно "прочитав" — порожні вірші — саме собою вже промовисте. Естер 14 у твоєму виданні — це не частина єврейського тексту книги Естер, а один із грецьких додатків до неї, які збереглися в Септуагінті (грецькому перекладі Старого Завіту) і які православна та католицька традиції визнають частиною Писання, а протестантська — ні, і саме тому в багатьох виданнях ці вірші стоять "порожні" або відсутні. Це молитва Естер.

За змістом (я знаю цей текст, навіть якщо в цій копії він не надрукований): Естер скидає з себе царські шати, вдягає одяг жалоби, посипає голову попелом, принижує своє тіло — і в цьому вигляді, без прикрас, звертається до Бога. Це той самий рух, що й у молитві Мардохея в розділі 13 — спочатку зовнішнє приниження, потім слова серця. Молитва рухається трьома кроками: спершу вона згадує історію заповіту — як Бог обрав Ізраїль, дав йому спадщину, а народ зрадив цим обіцянкам служінням чужим богам; потім вона описує нинішню кризу — Аман хоче знищити не просто людей, а саму пам'ять про Бога серед народів; і нарешті вона благає — щоб Бог дав їй сміливість і потрібні слова перед царем, "перед левом", і обернув задум ворога на нього самого.

Найзворушливіший поворот — наприкінці, коли вона каже Богові те, чого ніхто в палаці не знає: що вона ненавидить розкіш нечестивих, ненавидить ложе необрізаного (тобто шлюб із язичницьким царем, на який вона не мала вибору), що корону носить лише тоді, коли мусить, а в приватному житті гидує нею. Це найінтимніший момент у всій книзі Естер — там, де в єврейському тексті Бог узагалі жодного разу не названий на ім'я, тут вона говорить з Ним віч-на-віч.