# Євангелія від Марка 2:17 (Біблія в перекладі Івана Огієнка (1962))

> А Ісус, як почув, промовляє до них: „Лі́каря не потребують здорові, а слабі. Я не прийшов кликати праведних, але грішників (на покая́ння).“

## Що це означає

Подивись, де стоїть ця фраза: Ісус щойно покликав Левія, збирача податків, і пішов до нього на вечерю, а там — “митники та грішники” (Мр 2:15). Книжники-фарисеї бачать це і шепочуть учням: “Як він може їсти з такими людьми?” Ісус чує (в тексті буквально “почувши” — акцент на тому, що Він відповідає прямо на їхнє нашіптування) і кидає коротку, майже прислів’яву відповідь: лікар потрібен не здоровим, а хворим [Tyndale Open Study Notes](cite://s?id=tyndale). Логіка проста і разюча: якщо ти лікар, ти йдеш туди, де хвороба, а не туди, де вже все гаразд. Легко пропустити гострий укол в другій частині: “Я не прийшов кликати праведних, але грішників”. Це не комплімент фарисеям — це іронія. Ісус не каже, що фарисеї справді здорові й праведні; Він каже, що вони так про себе думають, і саме тому лишаються поза Його столом [Matthew Henry Bible Commentary](cite://s?id=matthew-henry). Хворий, який не визнає хвороби, ліків не прийме.

Зверни увагу на дужки навколо “на покаяння” в українському тексті — це не випадковість. У найдавніших грецьких рукописах Марка цих слів немає взагалі; вони, ймовірно, потрапили сюди пізніше з паралельного місця в Луки 5:32, де слово “покаяння” точно є в усіх списках [Adam Clarke Bible Commentary](cite://s?id=adam-clarke). Це дрібниця, яка нічого не міняє по суті, але варто знати, що не кожне слово в дужках — це “оригінал”.

У більшій оповіді Марка це один з п’яти конфліктів поспіль (Мр 2:1–3:6), де Ісус зіштовхується з релігійною владою. Тут християни різних традицій погоджуються в головному — Ісус приймає грішників, — але розходяться в акцентах: одні (протестантська традиція) читають це як миттєве серцеве навернення без посередників, інші (католицька та православна) бачать тут початок шляху покаяння, що продовжується в таїнстві сповіді і в постійному “ще не здоровий” житті Церкви.

## Історичний контекст

Євангеліє від Марка написане, за найдавнішою церковною традицією, десь між 55 і 70 роками по Різдві, і, схоже, записує проповідь апостола Петра — можливо, для громади в Римі, яка щойно переживала гоніння і потребувала швидкого, дієвого, майже репортажного розказу про те, Хто такий Ісус. Звідси стиль Марка: коротко, динамічно, без довгих промов — “і зараз”, “і зараз” одна подія за іншою.

Сцена, де стоїть наш вірш, розігрується в Капернаумі, рибальському містечку на березі Галілейського моря. Левій (він же Матвій) сидів “на митниці” — тобто збирав податки для римської окупаційної влади. Для тодішнього єврея це було майже зрадою: митник брав гроші зі своїх же людей і віддавав їх Риму, а зазвичай ще й накручував собі надлишок. Митників зневажали не менше за язичників — вважали їх ритуально нечистими через постійний контакт із неєвреями і грошима, на яких були зображення імператора-“бога”.

У тій культурі спільна трапеза була не просто їжею — це було публічне визнання: “ці люди — мої, я з ними”. Сісти за стіл із митниками й “грішниками” (сюди могли входити повії, пастухи-крадії, взагалі всі, хто не тримав закон Мойсея так ретельно, як фарисеї) означало заплямувати власну репутацію. Книжники фарисейські (Мр 2:16) — релігійні вчителі, що ретельно стежили за виконанням закону, — саме тому й обурюються [Jamieson-Fausset-Brown](cite://s?id=jamieson-fausset-brown). Для них святість — це відокремлення. Для Ісуса святість, схоже, працює навпаки: вона заражає, а не заражається.

## Мова оригіналу

Слово **ἰσχύω** (ischýō, G2480) означає “мати силу, бути здатним” — тут перекладено як “здорові”, тобто ті, хто має силу стояти на ногах без сторонньої допомоги [Strong's Concordance](cite://s?id=strongs). Протилежність йому — фраза **κακῶς ἔχοντες**: κακῶς (kakōs, G2560) “погано” плюс **ἔχω** (échō, G2192) “мати, триматися” — буквально “ті, хто тримається погано”, звичайний грецький ідіом для “хворі” [Strong's Concordance](cite://s?id=strongs). Тобто Ісус будує грою слів контраст: “ті, хто має силу” проти “тих, хто тримається погано” — не абстрактні категорії, а тілесний образ, який кожен розуміє.

**χρεία** (chreía, G5532) — “потреба, нужда” — саме слово, від якого утворено “не потребують” (οὐ χρείαν ἔχουσιν). Ключова деталь: потреба тут — не в тому, щоб хтось наказав прийти до лікаря, а в об’єктивному стані тіла. Здорова людина не тому не йде до лікаря, що не хоче, а тому, що йому нема сенсу.

**ἰατρός** (iatrós, G2395) — “лікар”, від дієслова “ἰάομαι” — “зцілювати” [Strong's Concordance](cite://s?id=strongs). Ісус вибирає саме цей образ, а не, скажімо, “вчитель” чи “цар” — бо йдеться не про інформацію чи владу, а про зцілення хвороби, яку сама людина не може вилікувати власними силами.

І нарешті **καλέω** (kaléō, G2564) — “кликати” — те саме слово, яким Бог у Старому Завіті кличе Свій народ до Себе, слово завітного запрошення, а не просто ввічливого запросин на обід [Strong's Concordance](cite://s?id=strongs). Ісус каже: Моє покликання спрямоване саме туди, де є хвороба гріха, — не тому, що праведники Йому не потрібні, а тому, що таких, по-справжньому здорових, серед людей просто немає.

## Як це вказує на Христа

Це один з тих моментів, де Ісус прямо каже, ким Він є і навіщо прийшов — не притчею, не натяком, а майже медичним діагнозом. Пізніше в тому ж Євангелії від Луки Він скаже ще пряміше: “Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло” (Лк 19:10). Це не одноразовий жест доброї волі до Левія — це ціль усього Його приходу.

Подивись назад, в Ісаю 55:7: “Хай безбожний покине дорогу свою… і хай до Господа звернеться, — і його Він помилує”. Ісус у Марка 2:17 — не просто вчитель, що повторює цей заклик, Він Той, через кого це прощення тепер стає доступним за одним столом, за однією вечерею. Лікар не лікує з відстані — Він сідає поруч із хворим, торкається його, їсть з ним. Уся логіка втілення (Бог стає людиною, а не залишається на небі й кричить інструкції зверху) стисло вміщується в цій одній сцені за столом Левія.

І звернути увагу варто на те, чого коштує це зцілення: Тит 2:14 каже, що Христос “віддав Себе Самого за нас, щоб визволити від усякого беззаконства”. Лікар, який лікує гріх, не просто виписує рецепт — Він бере хворобу на Себе, аж до хреста. Тому радість про одного грішника, що кається (Лк 15:7, 10), — це не сентиментальна деталь, а відлуння того ж серця, яке ми бачимо тут: небо радіє точно там, де фарисеї обурюються.

## Як це застосувати

Ось де це стає незручним особисто для тебе: питання не “чи ти грішник”, а “чи ти це визнаєш”. Фарисеї в цій історії не гірші за митників морально — вони гірші тим, що вважають себе здоровими. І саме тому лишаються за дверима, поки Ісус вечеряє всередині. Небезпека не в тому, щоб бути “занадто грішним” для Ісуса — такого не буває. Небезпека в тому, щоб бути “занадто праведним у власних очах”, щоб визнати, що тобі потрібен лікар.

Задай собі чесне запитання: де ти зараз стоїш ближче до фарисея, ніж до Левія? Може, це не явний гріх, а тиха впевненість, що ти “в порядку” — молишся регулярно, ходиш до церкви, не крадеш, не зраджуєш, — і десь глибоко ця впевненість заступає місце, яке мало б займати відчуття потреби в Христі щодня, а не тільки в момент навернення багато років тому.

Ціна цього вірша — гордість. Визнати себе хворим боляче саме тому, що це руйнує образ, який ти будував для себе й для інших. Але лікар не приходить до тих, хто зачиняє двері кабінету, кажучи “я здоровий”. Він приходить до тих, хто, як Левій, кидає свій митний стіл і йде за Ним, знаючи прекрасно, хто він такий. Сьогодні питання просте: чи готовий ти сісти за Його стіл не як гість, який заслужив запрошення, а як хворий, якому потрібен лікар?

## Про що молитися

- Господи, зізнаюсь Тобі чесно: я часто граю роль здорового, хоча насправді потребую Твого зцілення щодня.
- Прости мені моменти, коли я, як фарисеї, судив інших замість того, щоб визнати власну хворобу гріха.
- Дякую, що Ти прийшов саме до грішників, а не тільки до тих, хто вважає себе праведним — дай мені мужність прийняти це запрошення без вдавання.
- Навчи мене радіти разом з небом, коли хтось кається, а не ображатись, як старший брат за столом.
- Ісусе, Лікарю душ, торкнись сьогодні тієї частини мого життя, яку я найбільше приховую навіть від Тебе.

## Роздуми

- Чи є в моєму житті сфера, де я насправді думаю: “тут я в порядку, ліки мені не потрібні” — і чи це правда?
- Кого я подумки записав у категорію “грішники, з якими не варто сідати за один стіл”? Що б сказав про це Ісус?
- Коли востаннє я відчував справжню, не показну потребу в Божому прощенні — не як формальність, а як необхідність?
- Чи моя релігійність часом стає способом довести собі, що я здоровий, а не місцем, де я щодня приходжу до Лікаря?
- Якби Ісус сьогодні прийшов на вечерю в мій дім, кого б я хотів, щоб Він не бачив там зі мною за столом — і чому?

---

https://dewfall.app/uk/read/ukro:41:2:17

Біблія в перекладі Івана Огієнка, Українське Біблійне Товариство (CC BY-SA 4.0)