# Псалми 5:3 (Біблія в перекладі Івана Огієнка (1962)) > Прислу́хайсь до голосу зо́йку мого́, о мій Ца́рю та Боже Ти мій, як до Тебе молитися бу́ду! ## Що це означає Подивись уважно на перше слово: "Прислу́хайсь" — це не ввічливе прохання звернути увагу, а гостре, наполегливе "нахилися і послухай уважно". У єврейському тексті це слово (шама) означає не просто почути звук, а почути й відповісти, взяти до серця [Strong's Concordance](cite://s?id=strongs). Далі — "голосу зо́йку мого́": це не тиха молитва подумки, а справжній крик, звук, що виривається з горла (єврейське коль — "голос") [Strong's Concordance](cite://s?id=strongs). Псалмоспівець не приховує болю, він озвучує його. А потім — дивовижний рух: перш ніж щось попросити, він називає, до Кого звертається: "о мій Ца́рю та Боже Ти мій". Дві назви одразу. "Цар" — це визнання влади, підпорядкування. "Бог мій" — це особисте, тепле, "мій", як ім'я найближчої людини. Легко проскочити повз це, але тут ціла теологія: перш ніж просити, він утверджує стосунки. І наостанок — обіцянка, рішення: "як до Тебе молитися бу́ду" — не "якщо", а "буду". Це вибір, воля, а не настрій. Цей вірш стоїть на початку Псалма 5 — молитви Давида, написаної, ймовірно, коли на нього наступали вороги, наклепники, змовники при дворі [Matthew Henry Bible Commentary](cite://s?id=matthew-henry). Далі в псалмі йде мотив ранку — "вранці почуєш мій голос, вранці впорядкую молитву мою й чекатиму" — тобто цей крик стає щоденною звичкою, а не одноразовим спалахом. Тут християни не сваряться доктринально, але по-різному наголошують: одні бачать у цьому взірець структурованої, впорядкованої молитви (як хлібопокладанням у скинії), інші — взірець живого, стихійного крику душі. Насправді Давид тримає обидва разом. ## Історичний контекст Псалом 5 підписаний як молитва Давида, царя Ізраїлю приблизно з 1010 по 970 рік до Р.Х. Написи вказують на музичний супровід ("Негілот" — імовірно, флейти), тобто цей псалом співали в громадському богослужінні, а не читали пошепки наодинці [Matthew Henry Bible Commentary](cite://s?id=matthew-henry). Уяви ситуацію: Давид — цар, оточений реальними ворогами. Це можуть бути часи, коли Саул полював на нього, коли він тікав у пустелю, або пізніше, коли власний син Авесалом підняв заколот і Давиду довелося втікати з Єрусалима. У будь-якому разі — це не абстрактна побожність, а молитва людини, чиє життя буквально залежить від того, чи Бог його почує. Важливо розуміти: у стародавньому світі назвати когось "мій цар" означало заявити про повну політичну відданість — цим словом підданий клявся в вірності правителю, за яким стояла військова сила й захист. Давид сам був царем над Ізраїлем — але тут він, цар, називає Господа своїм Царем. Це смиренний і по-своєму зухвалий крок: наймогутніша людина країни визнає, що є Хтось вищий, і саме перед Ним він падає на коліна зі своїм криком. Молитва в Ізраїлі того часу також була тісно пов'язана з храмовим (тоді ще скиньовим) богослужінням: хліби покладання клали в певному порядку на стіл у Святині (Вихід 40:23), і саме до цього образу відсилає слово "впорядкувати", яке зустрічається трохи далі в псалмі [Jamieson-Fausset-Brown](cite://s?id=jamieson-fausset-brown). Молитва тут — не хаотичне бурмотіння, а свідомо принесена жертва слів, покладена перед Богом так само дбайливо, як священник клав хліби на стіл. ## Мова оригіналу **קוֹל (qôwl), H6963** — "голос, звук". Корінь пов'язаний із самим актом голосного кликання [Strong's Concordance](cite://s?id=strongs). Це не внутрішнє зітхання — це реальний, чутний крик, який виривається назовні. Давид не приховує болю за фасадом благочестя. **שָׁמַע (shâmaʻ), H8085** — "чути розумно, з увагою; часто з відтінком слухняності, відповіді" [Strong's Concordance](cite://s?id=strongs). Коли Давид просить Бога "прислухатися", він просить не просто про фізичне сприйняття звуку, а про те, щоб Бог узяв до уваги й відповів ділом. Те саме слово в інших місцях Писання описує, як народ "слухається" Закону — тобто чути тут завжди тягне за собою дію. Трохи далі в псалмі (у наступному рядку, який тісно пов'язаний з нашим віршем) з'являються ще три слова, що допомагають зрозуміти дух усього уривку: **בֹּקֶר (bôqer), H1242** — "світанок, ранок", вказує на щоденний ритм цієї молитви [Strong's Concordance](cite://s?id=strongs); **עָרַךְ (ʻârak), H6186** — "поставити в ряд, впорядкувати", те саме слово вживається про розкладання хлібів покладання в Скинії (Вихід 40:23) — молитва як свідомо принесена, дбайливо укладена жертва, а не безладний потік слів [Jamieson-Fausset-Brown](cite://s?id=jamieson-fausset-brown); і **צָפָה (tsâphâh), H6822** — "напружено вдивлятися вдалину, чекати" [Strong's Concordance](cite://s?id=strongs) — тобто після крику Давид не йде геть, а залишається й виглядає відповідь, як вартовий на стіні. ## Як це вказує на Христа Давид тут — цар, який кричить до Царя над царями. Це саме та картина, яка знаходить своє повне втілення в Ісусі — справжньому Синові Давида, який теж був Царем, і теж падав на землю з криком до Отця. Послання до Євреїв 5:7 каже прямо: Він "у дні тіла Свого з голосінням великим та слізьми приніс благання й молитви до Того, Хто від смерти Його міг спасти". Той самий крик, той самий голос (qôwl), та сама відкритість болю — але тепер це не тільки взірець, а сам Господь молиться так [Matthew Henry Bible Commentary](cite://s?id=matthew-henry). Марка 1:35 показує Ісуса, який рано-вранці, ще затемна, встає й іде на самотнє місце молитися — той самий ритм світанку, впорядкованої, очікувальної молитви, про яку йде мова в цьому псалмі. Ісус живе саме тим малюнком, який Давид тут окреслює: крик до Бога — і терпляче очікування відповіді. А ще одна лінія тягнеться до слів "Царю мій, Боже мій". Коли невіруючий Хома нарешті бачить воскреслого Ісуса, він вигукує майже дослівно ці самі слова: "Господь --- https://dewfall.app/uk/read/ukro:19:5:3 Біблія в перекладі Івана Огієнка, Українське Біблійне Товариство (CC BY-SA 4.0)